Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 78
Ярославу дістався непростий спадок. До кінця не сформована «держава Володимира» опинилася в стані дезорганізації. Влада київського князя не відзначалася міцністю. Дехто з місцевих правителів, які належали до «Володимирового племені», не особливо слухалися Ярослава. Деякі землі Русі, наприклад, Червенські міста, захопили іноземці.
Головним суперником Ярослава став князь Мстислав, між якими тривалий час велася боротьба. Зрештою, Русь була поділена на дві частини по Дніпру: Правобережна дісталася Ярославу, лівобережна – Мстиславу. Князі зуміли домовитися. Кожен мав свою частку володінь і не зазіхав на землі брата. Ярослав нарешті зміг спокійно сісти в Києві. Мстислав же княжив у Чернігові, намагаючись це місто зробити справді стольним градом. І справді, як уже говорилося, сіверська (чернігівська) земля була доволі розвиненою. Вона цілком могла претендувати на лідерство серед слов’янських етносів Східної Європи.
Проте амбітним планам Мстислава не вдалося звершитися. Занадто рано пішов він із життя. Під 6542-м роком (1034 р. від Різдва Христового) літописець зафіксував, що «Мстислав вийшов на лови, і розболівся, і помер»[180]. Після цього Ярослав став єдиновладним правителем Руської землі. Збирання земель держави Володимира закінчилося.
Пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві
Доньки князя Ярослава Мудрого. Фреска ХІстоліття в Софійському соборі
Ярославу вдалося завдати сильної поразки кочівникам-печенігам, які здійснювали постійні напади на Русь.
Однією з турбот Ярослава було розширення Руської держави, відвоювання забраних і завоювання нових земель.
Основні вектори зовнішньої військової експансії Ярослава були спрямовані в кількох напрямках.
Пріоритетним для нього був напрямок західний. Він прагнув повернути Русі ті міста, які були забрані польським королем Болеславом Хоробрим. Передусім це стосувалося Червенських міст над Західним Бугом. Також Ярослав втручався в польські справи і став важливим гравцем у політичній боротьбі, яка велася в Польщі після смерті Болеслава Хороброго.
Ярослав робив певні кроки в підпорядкуванні фіно-угорських племен, котрі жили на північно-східних теренах Європи.
Певну роль у зовнішній політиці Ярослава відігравала також експансія на терени, де проживали литовські племена. Проте цей напрямок не був важливим.
Традиційними для руських князів були походи на Візантію. Ярослав теж здійснює такий похід, посилаючи на цю війну свого старшого сина Володимира. Щоправда, цей похід не був вдалим у військовому сенсі. Проте дозволив Ярославу отримати певні бонуси у відносинах із Візантійською імперією.