Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Домбровський І. Дніпрові камени. Українська поезія XVII ст. К., 1988. С. 112.

Беринда П. Лексикон славеноросскій. К., 1627. С. 29.

Пересторога. Українська література XVII ст. К., 1987. С. 27.

Федака С. Давні цивілізації на території України. Ужгород, 2018. С. 13–20.

Див. Давня історія України: у трьох томах. К., 1997. Т. 1.

Про Трипільську культуру див. Енциклопедія Трипільської цивілізації: у 2-х томах. К., 2004.

Свешников И. Культура шаровидных амфор. М., 1983.

Шапошникова О. Ямная культурно-историческая общность. Археология Украинской ССР. К., 1985. Т. 1. С. 336–353.

Павленко Ю. Праславяне и арии. Древнейшея история индоевропейских племен. К., 2000.

Свешніков І. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці III – на початок II тисячоліття до нашої ери. К. 1974.

Срубная культурно-историческая общность (проблемы формирования и периодизации). Куйбышев, 1985.

Платон. Держава. К., 2000.

Треножкин А. Киммерийцы. К., 1976.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. К., 1993. С. 183.

Див.: Граков Б. Скіфи. К., 1947; Петров В. Скіфи: Мова і етнос. К., 1968; Рыбаков Б. Геродотова Скифия. М., 1979.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. С. 185.

Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1991. Т. 1. С. 115.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. С. 194.

Там само. С. 195.

Там само.

Крисаченко В. Про згадки про скіфів на сторінках Біблії. Україна віковічна: знакові постаті минулого. К., 2016. С. 20–26.

Симоненко О. Сармати північного Причорномор’я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія: автореферат дис. на здобуття наук. ст. док. іст. наук. Київ, 1999; Сулимирский Т. Сарматы. Древний народ юга России. М., 2008.

Кресін О. Український сарматизм. Мала енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996. С. 136.

Про Буребісту див.: Crișan I. H. Burebista și epoca sa. București, 1977.

Про це див.: Античная культура Северного Причерноморья в первые века новой эры. К., 1984; Крижицький С. Д., Зубар В. М., Русяєва А. С. Античні держави Північного Причорномор’я. К., 1998; Лапин В. В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. К., 1966.

Греки на українських теренах. К., 2000. С. 28; Скржинская М. В. Античные писатели о Северном Причерноморье. Николаев, 1997. С. 10–11; Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. К., 2004. С. 53; Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в Отечестве. Вестник древней истории. 1948. № 1. С. 230, 232.

Про Ольвію див.: Виноградов Ю. Г. Политическая история Ольвийского полиса. VII–I вв. до н. э. Историко-эпиграфическое исследование. М., 1989;.Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. К., 2004.

Про Тіру див.: Крышковский П., Клейман И. Древний город Тира. К., 1988.

Про стародавній Херсонес див.: Сорочан С., Зубарь В., Марченко Л. Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001; Сорочан С., Зубарь М., Марченко Л. Херсонес, Херсон, Корсунь. К., 2003; Херсонес Таврический в третьей четверти VI–I вв. до н. э. Очерки истории и культуры. К., 2005.

Про Боспорське царство див.: Гайдукевич В. Боспорское царство. М.-Л., 1949; Молев Е. Политическая история Боспора VI–IV вв. до н. э. Нижний Новгород, 1998; Молев Е. Боспор в эпоху эллинизма. Нижний Новгород, 1995; Талах В. Рожденный под знаком кометы: Митридат Эвпатор Дионис. Одесса, 2006.

Про готів на українських землях див.: Войтович Л. Готи на території України: результати досліджень на початок ХХІ століття. Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 11. Львів, 2008. С. 35–64; Вольфрам Х. Готы: от истоков до середины VI в. М., 2003; Глушко Ю. Омріяна країна дітей Одина. К., 2008; Иордан. О происхождении и деяниях гетов. СПб., 2001.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 145.

Див.: Пиоро И. Крымская Готия. Очерки этнической истории Крыма в позднеримский период и раннее средневековье. К., 1990.

Про пошуки Данпрастадіра і різні версії щодо його локалізації див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. К., 2009. С. 53–54.

Waitz G. Über das Leben und die Lehre des Ulfila. Bruchstücke eines ungedruckten Werkes aus dem Ende des 4. Jahrhunderts. Hannover, 1840. P. 77.

Про гунів див.: Менхен-Хельфен О. История и культура гуннов / пер. с англ. Л. Игоревского. М., 2014; Приходнюк О. Гуни та протоболгари в Європі. К., 1999; Томпсон Э. А. Гунны. Грозные воины степей / пер. с англ. Л. Игоревского. М., 2008.

Така версія, зокрема, була викладена в історичному романі Івана Білика «Меч Арея», який вперше був виданий у Києві в 1972 р. і який фактично тоді потрапив під заборону. У книзі була післямова, де автор намагався представити свої аргументи наукового характеру, що мали підтвердити його бачення історичних подій. Однак «Меч Арея» варто розглядати не стільки твір, що спирається на наукові факти, а як культурний артефакт, що виник в умовах післясталінської «відлиги» й дисидентського руху.

Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников. Византийский временник. 1961. Т. ХХ. С. 75–89.

Етнонім авари має різні тлумачення. У тюркських мовах воно може означати бунтівники або руйнівники. Див. Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 131.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія… К., 2016. С. 68–69.

Лавренюк В. Авари (обри). Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. Тернопіль, 2004. Т. 1. С. 19.

Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. Wrocław, 2009.

Літопис руський. К., 1989. С. 7.

Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. Wodyisław Sląski, 2009.

Цит. за: Эрдели И. Исчезнувшие народы. Авары. URL: http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24.htm

Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И. Об обрах, их царстве и его пределах. М., 2011. С. 639–662; История Венгрии. М., 1971. Т. 1. С. 75–80.

Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, серед інших індоєвропейські. Однак унаслідок булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія… К., 2016. С. 66.

Про давніх булгар див.: Златарски В. История на Българската държава през Средните векове. София, 1994. Т. 1, ч. 1.; Приходнюк О. Степове населення України та східні слов’яни (друга половина І тис. до н. е.). К. Чернівці, 2001.

Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. Казань, 2012.

Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. СПб., 1997.

Цукерман К. Про дату навернення хозар до іудаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря. Ruthenica. К., 2003. Т. ІІ. № 2. С. 54–84.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. К., 2005. С. 154.

Публікацію листа і його інтерпретацію див.: Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка X в. Ленинград, 1932.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 162–163.

Заходер Б. Каспийский свод сведений о Востояной Европе. М., 1962. С. 140–143.

Гумилев Л. Открытие Хазарии. С. 310.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. С. 156.

Літотис руський. С. 10–11.

Там само. С. 12.

Там само. С. 38.

Там само.

Там само. С. 85.

Там само. С. 125.

Там само. С. 160.

Там само. С. 52.

Уперше питання про існуванння Руського каганату було поставлено Степаном Гедеоновим 1862 р. Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. Див: Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. Записки Императорской Академии наук. СПб, 1862. Т. 1. Прил. 3. С. 105–106.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2010. Т. 4. С. 19–20.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2009. Т. 3. С. 47–48.

Тисяча років українській суспільно-політичній думці. К., 2001. Т. 1. С. 209.

Высоцкий С. Древнерусские надписи Софии Киевской XI–XIV вв. К., 1966. С. 49–52.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Про антів та їхню державність див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 15–18, 39–50.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 140.

Прищепа Б. Погоринські міста в Х-ХІІІ ст. Рівне, 2016. С. 41–54.

Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. Український історичний журнал. 2009. № 5. С. 12–34.

Цит. за: Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. Рівне, 2016. С. 18.

Річинський А. Старий город Волинь. Наша Батьківщина. 1938. Ч. 2. С. 38–49.

Головко В. Володимир-Волинський. Енциклопедія історії України: в 10 т. К. 2003. Т. 1. С. 620.

Возник І. Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х – XIV ст. К.-Чернівці, 2009. Ч. 1-2; Войтович Л. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2010. Вип. 45. С. 13–54; Михайлина М. Слов’яни VІІІ – ІХ ст. між Дністром і Карпатами. К., 2007; Тимощук Б. Східні хорвати. Матеріали до археології Прикарпаття і Волині. Львів, 1995. С. 214–218.

Корчинський О. Ранньосередньовічне місто на Верхньому Дністрі. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2008. Вип. 12. С.267–282.

Мицько І. Пліснеськ – батьківшина княгині Ольги. Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006. С. 61–81; Филипчук М. Оборонні споруди Плісненська. Стародавній Іскоростень і слов’янські гради./Збірка наукових праць. Коростень, 2008. Т. І. С. 220–229.

Літопис руський. С. 68.

Відейко М. Україна: від Русі до Святої Русі. К., 2010. С. 224.

Літопис руський. С. 4–6.

Там само. С. 31.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 207.

Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь. К., 1998. С. 14–15; див. також: Толочко П. П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. К., 2005.

У книзі у разі посилання на давньоруські літописні джерела використовується традиційне для них літочислення від «початку світу». Натомість паралельно зазначаються роки за літочисленням «від Різдва Христового».

Кузьмин А.Г. Начальные этапы древнерусского летописания. М., 1977. С. 250–257.

Літопис руський. С. 12.

Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 199.

Літопис руський. С. 12.

Дермант А. Кривичи (историко-этнографический очерк). Предыстория белоруссов с древнейших времён до ХІІІ века. Минск, 2010. С. 211–241

Санкина С.Л. Этническая история средневекового населения Новгородской земли. СПб., 2000.

Агеева Р. А. Об этнониме чудь (чухна, чухарь). Этнонимы. М., 1970. С. 194–203.

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. С. 264.

Голубева Л. А. Весь и славяне на Белом озере Х-ХІІІ вв. М., 1973; Голубева Л. А, Кочкуркина С. И. Белозерская весь (по материалам поселения Крутик ІХ-Х вв.). Петрозаводск, 1991.

Літопис руський. С. 12.

Про дискусії між норманістами й антинорманістами див.: Пріцак О. Походження Русі. Т. 1. С. 67–71; Клейн Л. С. Спор о варягах. М., 2009.

Літопис руський. С. 11.

Там само.

Там само.

Пріцак О. Походження Русі. К., 1997. Т. І. С. 90.

Літопис руський. С. 13.

Літопис руський. С. 13.

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. ІІ. С. 564.

Літопис руський. С. 3.

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. ІІ. С. 883.

Літопис руський. С. 4–6.

Там само. С. 10–11.

Там само. С. 11.

Рапов О.М. Русская церковь в ІХ – первой трети ХІІ в. Принятие христианства. М., 1988. С. 77–90.

Літопис руський. С. 12.

Там само. С. 6.

Літопис руський. С. 4–5, 8, 10–11.

Константин Багрянародный. Об управлении империей. М., 1991. С. 51.

Літопис руський. – С. 13.

Там само. С. 13–14.

Там само. С. 14.

Там само.

Там само. С. 13.

Там само. С. 16.

Там само. С. 18.

Там само. С. 26–29.

Літопис руський. С. 25.

Літопис руський. С. 30.

Там само. С. 35.

Толочко О. П, Толочко П. П., Київська Русь. К., 1998. С. 81.

Літопис руський. С. 35.

Про це див.: Голубинский Е. Е. История русской церкви. М., 1901. Т. 1. Ч. 1. С. 103; Свердов М. Б. Политические отношения Руси и Германии Х – первой половины ХІ в. Проблемы истории международных отношений. Ленинград, 1972. С. 283–286.

Літопис руський. С. 38.

Там само.

Там само. С. 39.

Літопис руський. С. 40.

Там само. С. 40–41.

Літопис руський. С. 45.

Там само.

Там само. С. 46–47.

Брайчевський М. Вибрані твори. К., 1999. С. 356.

Літопис руський. С. 40.

Літопис руський. С. 67.

Там само. С. 34.

Там само. С. 38.

Там само. С. 40.

Королев А. С. История международных отношений на Руси в 40–70-е годы Х века. М., 2000. С. 151–173.

Літопис руський. С. 31

Там само. С. 35.

Там само. С. 49.

Там само. С. 48.

Літопис руський. С. 49.

Ляска В. Червен та «Червенські гради»: історіографічні міфи на тлі труднощів археології. Археологічні дослідження Львівського університету. Львів, 2014. Вип. 18. С. 167–211.

Літопис руський. С. 49.

Там само.

Там само. С. 81.

Там само.

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. 1. С. 30–31.

Літопис руський. С. 49.

Там само. С. 81.

Там само. С. 68.

Там само. С. 61–62.

Немировський О. О. Печеніги. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2011. Т. 8. С. 200.

Літопис руський. С. 68–73.

Літопис руський. С. 67.

Чхеїдзе В.М. Тмуторокань. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2013. Т. 10. С. 104.

Толочко П. П. Древняя Русь. К., 1987. С. 159–179.

Котляр М. Ф. Клобуки чорні. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2007. Т. 4. С. 354.

Руське королівство – фактично офіційна назва державного утворення, яке існувало на Правобережній Україні з середини ХІІІ – до середини XIV ст. У літературі це державне утворення переважно називається Галицько-Волинським князівством. Щоправда, цей термін є кабінетним терміном.

Літопис руський. С. 67.

Там само.

Літопис руський. С. 70.

Там само.

Там само. С. 71.

Там само. С. 63.

Там само. С. 71.

Літопис руський. С. 67.

Плахонін А. Г. Болеслав І Хоробрий. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2003. Т. 1. С. 331.

Літопис руський. С. 74

Літопис руський. С. 74.

Літопис руський. С. 89.

Раппорт П. А. Очерки истории русского военного зодчества Х – ХІІІ вв. М.-Л., 1956. С. 96–97.

Івакін Г. Ю. Золоті ворота в Києві. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2005. Т. 3. С. 379.

Толочко П. Ярослав Мудрий. К., 1996. С. 148.

Раппорт П. А. Архитектура. Древняя Русь. Город, замок, село. М., 1985. С 156.

Літопис руський. С. 92.

Там само.

Там само. С. 95.

Там само. С. 88.

Алпатов М. А. Русская историческая мысль и западная Европа ХІІ-XVII вв. М., 1973. С. 115.

Список згаданого літопису дійшов до нас із середини XV ст.

Вілкул Т. Л. Руська правда. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2012. Т. 9. С. 391.

Зимин А. А. Правда русская. М., 1999. С. 70–98.

Тисяча років української суспільно-політичної думки. К., 2001. Т. 1. С. 179.

Там само.

Оригінальний текст «Устава князя Ярослава про церковні суди» див.: Толочко П. Ярослав Мудрий. К., 2002. С. 258–268.

Толочко П. Ярослав Мудрий. С. 256–257.

Малиновский И. А. Лекции по истории русского права. М. 2015. С. 56–58.

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 305–322.

Щоправда, існує версія, ніби це зображення сім’ї князя Володимира. Проте, навіть якщо це так, то подібне зображення також є свідченням концепту «сім’ї-держави» й поширення його в тодішньому руському суспільстві.

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. С. 270.

Зварич В. В. Нумизматический словарь. Львов, 1975. С. 118.

Літопис руський. С. 98–99.

Про Володимира Мономаха див.: Ищенко А. С. Владимир Мономах в русском общественно-историческом сознании: мифологический образ и историческая реальность. Ростов-на-Дону, 2014; Карпов А. Ю. Великий князь Владимир Мономах. М., 2015; Орлов А. С. Владимир Мономах. М.-Л., 1946; Чепа М.-Л. Чому важка шапка Мономаха? П’ять великих таємниць історичної психології. К, 2005. С. 30–65; Чернявский С. Н. Владимир Мономах. Византиец на русском престоле. М., 2017.

Текст «Повчання» Володимира Мономаха в перекладі сучасною українською мовою див.: Літопис руський / переклав Леонід Махновець. С. 454–464.

Про князя Романа Мстиславовича див.: Головко О. Б. Князь Роман Мстиславович та його доба. К., 2001: Кралюк П. М. Роман Мстиславович, князь волинський і галицький. Луцьк, 1999.

Цит. за виданням: Татищев В. Н. История Российская. М.-Л., 1964. Т. 3. С. 328–329.

Про систему управління в давньоруських князівствах див.: Малиновський І. Стародавній державний лад східних слов’ян і його пізніші зміни. Острог, 2016. С. 21–55; Однороженко О. Українська руська еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. К., 2011. С. 17–37.

Про це див.: Відейко М. Україна: від Русі до Святої Русі. К., 2010. С. 39–56.

Літопис руський. С. 14.

Про печенігів див.: Печенеги (Антология) / ред. В. Кукушкин. М., 2013; Плетенева С. Печенеги. Исчезнувшие народы: Сборник статей. М., 1988. С. 35–46; Пріцак О. Печеніги. Український історик. 1970. № 1–3. С. 95–101; Pálóczi-Horváth A. Petschenegen, Kumanen, Jassen: Steppenvölker im mittelalterlichen Ungarn. Budapest, 1989.

Літопис руський. С. 39.

Літопис руський. С. 24.

Там само.

Там само. С. 25.

Там само. С. 26.

Там само.

Літопис руський. С. 46.

Там само. С. 67.

Там само. С. 68–70.

Там само. С. 70.

Там само. С. 82–83

Там само. С. 88–89.

Там само. С. 142, 143, 151, 159, 177, 178, 194, 243, 244, 282, 290.

Кудряшов К. Половецкая степь: Очерки исторической географии. М., 1948.

Літопис руський. С. 99.

Там само. С. 100.

Там само. С. 104.

Там само. С. 106.

Літопис руський. С. 133.

Там само. С. 133–134.

Там само. С. 140–141.

Там само. С. 140–141.

Літопис руський. С. 176.

Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. М., 1992. С. 218.

Пріцак О. Половці. Український історик. 1973. № 1–2. С. 114.

Літопис руський. С. 332.

Квітницький М. Половці. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2011. Т. 8. С. 350.

Літопис руський. С. 346.

Половець В. Половці. Чернігів, 2007. С. 41–43.

Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. С. 222.

Літопис руський. С. 379–381.