Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 95
Літопис під 1034 р. подає інформацію, що Ярослав Мудрий учинив великий розгром печенігів під Києвом. І на цьому місці він, як уже говорилося, спорудив храм святої Софії[223]. Ніби після цієї «лютої січі» печеніги втратили позиції і з часом поступилися половцям.
Щоправда, з літопису вони не зникають. Печеніги неодноразово згадуються. Проте зазвичай згадуються з-поміж інших тюркських кочових племен, які мешкали на теренах сучасної України. Печеніги втратили своє самостійне значення. Іноді вони опинялися на службі в руських князів. Остання згадка про них у давньоруських літописах припала на 1169 р.[224]
Наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. кочова держава печенігів, фактично, зникає. Сильних ударів вона зазнали від половців. Частина печенігів переселилася на Балкани, де вони асимілювалися з місцевими етносами. Ще одна їх частина опинилася на землях Угорщини. Тут печеніги зберігали автономію аж до ХIV ст. Якась частина з них залишилася на українських землях, змішавшись з іншими тюркськими етносами або «розчинилася» в руському середовищі.
На зміну печенігам у степи України прийшли половці. Їхньою прабатьківщиною варто вважати північно-східну частину нинішнього Казахстану й верхів’я річки Іртиш. Це був степовий регіон. Тут половці жили з VIII ст., займаючись кочовим скотарством. Належали вони до тюркських етносів.
У середині ХІ ст., зазнавши тиску інших кочових народів, половці вирушили на захід, зайнявши степи Північного Причорномор’я. Ці терени з часом навіть почали називати Дешт-і-Кипчак, або Поле половецьке[225]. Половці мали свої кочові державні утворення, очолювані ханами.
Тривалий час половці контактували з русами. І ці контакти помітно впливали на історію українських земель. Уперше половці з’явилися на кордонах Русі 1055 р. Тоді хан Блуш зі своєю ордою підійшов до Переяславського князівства. Щоправда, князь Всеволод Ярославович (1030–1093), який правив у Переяславі, порозумівся з ординцями й уклав із ними мир[226]. З 60-х років ХІ ст. половці починають постійно здійснювати грабіжницькі напади на руські землі. Першим відомим таким нападом був похід хана Сокала 1061 р., який завдав поразки переяславському князю Всеволоду[227]. А 1068 р. половці перемогли Ярославичів, князів Ізяслава, Святослава й Всеволода, у битві на річці Альті. Літописець із болем писав: «За гріхи наші напустив Бог на нас поганих…»[228]. Ця літописна фраза багато що говорить. Тобто для русів половці були не просто «поганими» (чужинцями, язичниками), а й «карою божою». Проте цього ж 1068 року чернігівський князь Святослав Ярославич (1027–1076) завдав половцям поразки на річці Снов. Навіть був захоплений хан Шурукан