Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 80
Тобто не варто розглядати Софію Київську як суто сакральний храм. І в його оздобленні, і функціонуванні було чимало елементів та моментів світського характеру. Щоправда, тоді у Русі Київській не існувало чіткої межі між профанним і сакральним. Світський князь мав частку своєї сакральності, його влада трактувалася як священна, він навіть міг втручатися в справи церковні. Натомість священики мали свою частку світськості, отримуючи доходи від мирян, і також втручалися в справи сімейні. Софія ж Київська ніби демонструвала єдність сакральності й профанності.
Софія Київська
Спорудження Софії Київської, а також інших будівель «міста Ярослава» було не лише наслідування константинопольських зразків, а виявом політичного суперництва з імперією. Реалізація будівельної програми Ярослава мала піднести авторитет держави й Руської православної церкви[184]. Храмове будівництво, подібне до київського, здійснювалося і в інших містах. 1045–1050 рр. був споруджений Софійський собор у Новгороді. Також подібний собор виріс у ті часи у Полоцьку[185].
За часів Ярослава Мудрого і за його сприянням набула поширена в країні християнська лектура, котра переважно була перекладена з грецької мови. Були це і богослужбові книги, і різноманітні збірники. Книга стала відносно доступною, особливо для представників елітарних верств. Багато з них вміли читати й навіть писати. Усе це разом узяте сприяло появі оригінальних творів. Останнє, зокрема, засвідчило, що Русь досягнула високого ступеня розвитку. Вона стала лідером у тому ареалі слов’янського світу, де утвердився східний обряд.
Християнська Церква за часів Ярослава Мудрого виступала важливою складовою Руської держави, будучи її основним інтегратором. Також Церква мала завданням забезпечувати соціальну стабільність, соціальну комунікацію – горизонтальну й вертикальну.
Київ за часів Ярослава Мудрого перетворюється в сакральне місце. Він отримує не лише Софію Київську, яка є конкурентом Софії Константинопольської, а й також Печерський монастир, який у певному сенсі є «замінником» Афону. Складається враження, що за «рівнем сакральності» «матір городів руських» перевершує столицю Візантії.
Хоча батько Ярослава Мудрого, Володимир, прийняв християнство і здійснив певні кроки для християнізації Русі, все ж складно говорити про значне поширення цієї релігії в його державі. Проблематично вести мову й про структуру християнської церкви на Русі за часів Володимира. Вважається, що тоді було засновано кілька єпархій. Чи існувала тоді митрополія – це залишається під питанням. «Повість минулих літ» про митрополитів за часів Володимира нічого не говорить. Перша там згадка про київського митрополита відноситься до 6547 року (1039 р. від Різдва Христового). Називається його ім’я – Феопемпт