Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 51

Під чуддю давньоруські літописці переважно розуміли прибалтійсько-фінські етноси, які проживали в районі Фінської затоки[97]. Поширеною є думка, що це були предки естонців[98].

Весь – це також фінське плем’я, яке проживало на схід від Фінської затоки, у районі т. зв. Міжозер’я (озер Нево, Онега та Біле). Власне, на цих теренах розташовувалася Стара Ладога (Алдейгьюборг). Уважається, що весь дала початок таким етносам, як вепси й частково карели[99].

Отже, тут живе фінське й слов’янське населення. Проте воно «закликає» до себе правити варягів. «Північна Русь» ніби була конгломератом трьох етнічних груп: варягів, які стали правлячою елітою, фінського й слов’янського населення.

Під тим же роком 6370-м (862 р. від Різдва Христового) читаємо далі: «І вибралися троє братів із родами своїми і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля»[100].

Цей уривок породив численну літературу. Він став одним із головних аргументів у т. зв. нормандській теорії, суть якої зводиться до того, що Русь створили скандинави-нормани[101]. Щоправда, якщо проаналізувати «Повість минулих літ», то не все так однозначно виглядає.

За десять років до закликання варягів-русі сам літописець говорить, що існувала Руська земля. І цю землю він пов’язує з Київщиною, там, де жили поляни. «В літо 6360 [852], індикта 15, – читаємо в «Повісті минулих літ», – коли почав царювати Михайло, почала прозиватися Руська земля»[102]. Тут само довідуємося, що при цьому цареві «приходила Русь на Царгород, про що пишеться в грецькому літописанні; так от від цієї дати почнемо і відлік зробимо…»[103].

Після цього запису дається детальна хронологія – скільки років минуло від Адама до потопу, від потопу до Авраама, від Авраама до Мойсея, від Мойсея до Давида, від Давида до єрусалимського полону, від цього полону до Олександра Македонського, від Олександра Македонського до Різдва Христового, від Різдва Христового до імператора Костянтина, від імператора Костянтина до імператора Михайла.

Рюрик. Мініатюра з «Царського титулярника». VII ст.

Отже, згадавши основні події біблійної, античної та візантійської історії, літописець саме від ромейського (візантійського) імператора Михайла ІІІ (840–867) веде мову про руських князів, уписуючи їх у цей хронологічний ряд. І в цьому хронологічному ряду не знаходить місця для варязького князя Рюрика. А це показово! Першим руським князем він називає Олега