Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 53

У корпорації, на чолі якої стояв Рюрик та його родичі, можна побачити початки державності. Однак ця держава, здійснюючи управління певною масою людей, мала на собі помітну печать тимчасовості.

По-перше, вона зберігалася до того часу, поки існував торговий інтерес. Його зникнення вело до деградації цього державного організму.

По-друге, ця держава «не мала території». Тобто, звичайно, певна територія, яку контролював Рюрик та його брати, була. Проте для них вона не мала великого значення. Для Рюрика і його клану важливим був торговий шлях, на якому вони мали свої факторії. Землі, які були навколо цих факторій і з яких збиралася данина, мали радше другорядне значення. Великих доходів вони не давали. На них панувало натуральне господарство, тоді як у факторіях бачимо відносно інтенсивні товарно-грошові відносини.

З навколишніх земель варягами бралася хіба що певна продукція, яка користувалася попитом на ринку. Зазвичай нею був мед, віск, хутро, а також раби. Работоргівля тоді давала значні прибутки. Власне, Русь стала постачальником рабів на ринки тогочасної Європи й Сходу. Проте, щоб взяти мед, віск, хутро й рабів, треба було застосувати військову силу. Це не завжди давало належну віддачу, особливо, якщо доводилося здійснювати походи на значні відстані. До того ж місцеве населення нерідко чинило опір варягам, які збирали данину.

По-третє, така держава мала «розмите етнічне обличчя». У факторіях жили представники різних племен-етносів. Часто це були активні елементи, які відривалися від свого етнічного коріння, такі собі космополіти епохи Середньовіччя. Цих людей єднав «голий інтерес», нажива. Відсутність етнічної єдності, а, відповідно, й спільних світоглядних, передусім релігійних, уявлень робило таку державу нестійкою.

Під 6387-м роком (879 р. від Різдва Христового) в «Повісті минулих літ» є такий запис: «Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий»[106]. Запис цей викликає чимало запитань. Ким, наприклад, доводився Олег Рюрикові, що той довірив йому свого сина? Невже в Рюрика був лише один нащадок, до того ж малолітній? Адже він, згідно з літописним свідченням, княжив у Старій Ладозі й Новгороді близько 17 років. Тобто, здавалося, у нього було чимало часу, щоб одружитися й народити дітей. Щоправда, про сім’ю Рюрика літопис мовчить.

Та, певно, немає сенсу шукати відповідей на ці запитання. Літописний текст нам нічого не скаже. Мовчать також інші джерела. Звернемося краще до подальшої літописної розповіді, яка становить чималий інтерес. Отже, там читаємо: