Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 46
Ймовірно, саме тоді з’явилося й державне утворення білих хорватів на теренах сучасної Галичини. Щоправда, письмових свідчень про нього ми практично не маємо. Однак є епізодичні згадки про хорватів у візантійських та арабських джерелах. До того ж на Галичині й Буковині[81], як і на Волині, було чимало укріплених міст-городищ. Наприкінці XX ст. археологами на теренах Галичини було виявлено понад 40 колишніх поселень, більшість з яких мають площу понад 20 гектарів. Велика кількість давніх городищ знайдена також на теренах Буковини. Побудовані вони були у VII–X ст. н. е. і належали білим хорватам. Найбільші серед них Стільське[82] і Пліснеське городища[83].
Археологічні дослідження першого із них показали, що це городище існувало в IX–XI ст. Площа його сягала 250 га, а довжина оборонних валів – близько 10 кілометрів. Над валами височіли дерев’яні оборонні стіни та вежі. До них були прибудовані споруди житлового, господарського та військового призначення. Біля замку-дитинця містилося укріплене передмістя. У ньому розкопано кілька десятків господарських та ремісничих об’єктів, садиби окремих заможних жителів. Ще більшим було Плісненське городище, площа якого становила понад 300 га. Тогочасний Київ супроти цих городищ видається карликом.
Існування таких великих поселень однозначно свідчать про високий рівень економічного розвитку й суспільної організації. Тому є підстави вважати, що в білих хорватів існували державні утворення. Ймовірно, їхніми столицями були Стільське й Плісненське городища.
Князь Володимир
Можливо, держави білих хорватів виявилися занадто розвинутими й самодостатніми. Археологічні дані говорять про те, що їх населення займалося землеробством, скотарством, розвивалися також ремесла. Однак зовнішня торгівля не відігравала помітної ролі в їхньому житті. І не приділялося багато уваги військовій справі. Унаслідок чого білі хорвати стали жертвами більш енергійних та воєнізованих «варварів».
Землі білих хорватів завоював князь Володимир, про що є коротка згадка в «Повісті минулих літ»[84]. Сталося це 992 чи 993 року. Археологічні дані говорять, що це було жорстоке завоювання. Воїни князя Володимира знищили чимало міст, багато з яких уже не відродилися. Ці події можна хіба що порівняти з пізнішим нашестям татар Батия.
«Однак, – зазначає Михайло Відейко, – населення все-таки залишилося – хтось відбудовував селища і святилища у святих горах. Когось примусили будувати фортеці для нових господарів Хорватії. Її назва зникла, однак існування власного ранньодержавного об’єднання упродовж кількох століть не могло не позначитися на подальшій політичній ситуації. Схоже на те, що київським князям так і не вдалося винищити місцеву еліту, яка увійшла на сторінки історії як «галицькі бояри». Сучасні історики частенько закидали їм і непокору Рюриковичам, і безперервні заколоти, і навіть «сепаратизм». Однак є підстави вважати, що з погляду галицьких бояр (і, цілком вірогідно, що не лише бояр) їх дії були підпорядковані цілком благородній (і природній) меті: визволенню свого рідного краю від влади чужинців»