Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 48
Проте слов’яни чимало навчилися у своїх поневолювачів, перейнявши їхній державницький досвід.
Хоча такими вчителями були й хозари. Принаймні правителі Русі могли перейняти хозарський досвід. Тим паче, що частина руських земель, зокрема Полянська земля, певний час перебували під владою хозар.
Перейнявши державний досвід своїх поневолювачів (авар і хозар), слов’яни створили свою могутню державу, яка кілька століть відігравала важливу роль на теренах Східної Європи.
Русь: імперія і конфедерація
Середньовічною державою, що з’явилася на землях України, стала Русь (інші «кабінетні» назви – Київська Русь, Давня Русь). Названа держава, що стала імперією, створила в Східній Європі політичний і культурний простір, який попри дезінтеграцію Русі в середині ХІІІ ст., зазнавши певних змін, продовжував своє існування протягом усіх середньовічних часів. Спадок Русі був актуалізований у модерні часи. Його використовувала Російська імперія, що розглядала себе наступником Руської держави для здійснення своєї експансіоністської політики. У добу націоналізму і навіть зараз спостерігаємо змагання за спадок Русі між українцями й росіянами. Це змушує нас уважно поставитися до Русі як держави та її політичного й культурного спадку.
Історія давньої Русі ховається в «темряві віків». Головним її джерелом є літописні оповіді. До нас вони дійшли не в первісному вигляді, а в пізніших списках. Найдавніші з них датуються кінцем XIV ст., основна ж частина – XV–XVII ст. Це Іпатіївська група, до якої належать списки: Іпатіївський (початок XV ст.), Хлєбніковський (кінець XVІ ст.), Погодінський та Єрмолаївський (обидва з XVІІ ст.); Лаврентіївсько-Троїцька група зі списками Лаврентіївським (кінець XІV ст.), Радзивіллівським і Московсько-Академічним (обидва з XV ст.) та нині втраченим Троїцьким (XІV–XV ст.). Окрему групу становлять списки Новгородського першого літопису[89].
До того ж вважається, що найдавніші записи, які використовувалися для укладання літописних зводів, з’явилися не раніше ХІ ст. Отже, говорити, що літописці були свідками подій часів становлення Русі, не варто. Літописні повідомлення записувалися й переписувалися в різний час, зазнаючи іноді суттєвих змін. На літописців впливали різні чинники ідеологічного, політичного й культурного характеру. Усе це треба враховувати, використовуючи давньоруські писемні пам’ятки.
Також є проблемною хронологія давньоруських літописів[90]. Нерідко в них спостерігається «зміщення дат» на кілька років, а то й на більш значні періоди[91]. Іноді трапляється, що літописець під однією датою записує низку подій, які відбулися в різний час.