Темний Світ. Рівновага - стр. 30
– Це Піпл, – представив Гриша. – Тобто його так називають.
– Це! Жіночий! Туалет!
– Тут же нікого нема, – заперечив Гриша з дивовижною безпосередністю. Цієї самої миті з коридора почулися голоси – і цокіт каблуків, який наближався з кожною секундою. Гриша насторожився:
– Що ж, я піду…
Він зник за дверцятами кабінки, я штовхнула цього Піпла в іншу – і зачинила дверцята, загородила собою. Ледве чутно засичав балончик, одна зі старшокурсниць, що зайшли в туалет, наморщила носа:
– Фарбою смердить?
– Ремонт, – привітно пояснила я.
На щастя, вона не стала нічого з’ясовувати.
– Це ж треба до такого додуматися! Дитячий садок…
Я визирнула в коридор, дочекалася моменту, коли ніхто не дивився, і випустила цього Піпла. Не скажу, щоб він мені дуже сподобався – у нього був погляд верблюда, поблажливий, зверхній. Крім того, уся ця принизлива метушня з кабінками…
– Гришо, він що, збоченець чи зовсім дурень?…
– Ти завжди так багато базікаєш?
Сказано було недбало, наче мимохіть. Я закрила рот і для певності уявила, що на губах у мене застібка-змійка й що вона міцно замкнена. Дуже добра психологічна вправа, допомагає змовчати в ситуаціях, коли кожне слово працює проти тебе.
Ми мовчки вийшли з корпусу, пройшли до Головної будівлі, і тут, на сходах, я знову побачила Мішу. Він різко змінився за ті кілька годин, що я його не бачила: був блідий, розгублений, навіть понижчав. Його дівчина стояла навпроти й стурбовано питала, а Міша неохоче відповідав – і мені без усякого амулета було ясно, що він од неї щось приховує.
Вона була невисока, смаглява, чорноока; вона була Тінь і зараз, розпитуючи, тягла з хлопця життєві соки. А в мене, як на гріх, не було амулета.
– Ці? – запитав Піпл, простеживши за моїм поглядом.
Я кивнула. Застібка-змійка й далі надійно скріплювала мої губи.
Не кажучи ні слова, він рушив до них. Підійшов і почав про щось розпитувати; брюнетка мимоволі підвела брови – здається, цей Піпл зумів її приголомшити. Вона захитала головою, навіть позадкувала; мій новий знайомий обійшов їх по колу, ніби принюхуючись, і повернувся до мене.
– Вона не Тінь, – сказав заклопотано.
– Як?!
– А отак. Просто дівка. А хлопця піратять, і сильно.
– «Піратять»… у сенсі?
– Ну, я це так називаю. Як фільми скачують незаконно. Піратським чином. Так і його зараз скачують…
– Скачують… з торентів чи що? Людину?!
Він подивився на мене вже знайомим поглядом ученого верблюда, згори вниз:
– Гриша сказав, ти з позавчорашнього дня в службі Доставки?
– З учорашнього.
Він зітхнув, мовляв, навчати новачків не наймався.
– Тінь установила з жертвою контакт і викачує з неї життєві сили. Так зрозуміліше?