Срібні ковзани - стр. 16
Ганс задумливо перебирав монети в долоні. Ніколи у своєму житті він так сильно не бажав ковзанів, так як дізнавшись про змагання, пристрасно захотів позмагатися з іншими дітьми. Хлопець був сповнений впевненості в тому, що з гарною парою сталевих ковзанів без зусиль зможе випередити більшість хлопців на каналі. Зараз доводи Гретель здавалися йому обґрунтованими. З іншого боку, він розумів, що вона, з її сильною, але гнучкою маленькою комплекцією, через тиждень практики на хороших ковзанах зможе кататися краще будь-якої Ріхі Корбес або навіть Катрінки Флак. Як тільки ця думка промайнула в його голові, він прийняв рішення. Якщо у Гретель не буде жакета, у неї будуть ковзани.
«Ні, Гретель», відповів він нарешті, «я можу почекати. Коли-небудь я заощаджу собі на хороші ковзани. Але зараз вони тобі потрібніше».
Очі Гретель заблищали, але наступної ж хвилини вона продовжила стояти на своєму, хоча вже не так переконливо, «Панночка дала гроші тобі, Ганс. Я дуже погано вчиню, якщо візьму їх собі».
Ганс рішуче захитав головою і поплентався далі, а сестра то бігла вистрибом, то йшла, намагаючись наздогнати його. На той час вони вже зняли свої дерев'яні ковзани і поспішили додому, щоб порадувати маму.
«Я придумала!» викрикнула Гретель жвавим голосом. «Можеш зробити так: купити такі ковзани, які будуть тобі трохи замалі, а мені завеликі, і ми зможемо кататися на них по черзі. Справді, я добре придумала?» Гретель від радості знову заплескала в долоні.
Бідні Ганс! Йому було важко не піддатися цій спокусі, але все ж він був стійким хлопцем і зміг пересилити себе.
«Дурниці все це, Гретель. Ти не зможеш їздити на великих ковзанах. Ти і на цих спотикалася, як сліпа курка, поки я не зігнув їх кінці. Ні, тобі потрібні ковзани тільки у міру, і ти повинна користатися будь-якою можливістю, щоб потренуватися, аж до двадцятого числа. Моя маленька Гретель виграє срібні ковзани».
Гретель не змогла втриматися від захопленого сміху при одній лише думці про перемогу.
«Ганс! Гретель!» покликав знайомий голос.
«Йдемо, мамо!»
Вони поспішили додому, і Ганс все ще смикав срібники в руці.
Наступного дня Ганс Брінкер дивився, як сестра моторно неслась, порхаючи серед ковзанярів, які під вечір заповнили канал, і у всій Голландії не можна було знайти більш гордого і щасливого хлопчика. Сердечна Хільда дала їй теплий жакет, а пані Брінкер залатала її черевики, так що тепер вони сяяли, як нові. Маленька снувала туди-сюди, сповнена радістю і зовсім не помічаючи на собі здивованих поглядів людей; їй здавалося, ніби виблискуючі ковзани на ногах раптово перетворили землю на казкову країну. У її вдячному серці знову і знову віддавалася: «Ганс, дорогий, любий Ганс!».