Срібні ковзани - стр. 15
«Ми не можемо взяти ці гроші», задихаючись, сказав Ганс», хоча знаємо, що Ви це зробили від усього серця».
«Ну чому ж?» спалахнувши, запитала Хільда.
«Тому» відповів Ганс, поклонившись, немов клоун, і одночасно окинувши її поглядом гордого принца, спрямованого на царствену дівчинку, «що ми не заробили їх».
Хільда була кмітливою. Вона давно помітила чарівний дерев'яний ланцюжок на шиї у Гретель.
«Ганс, виріжте мені з дерева такий ланцюжок, як у вашої сестри».
«З великим задоволенням, пані. У нас вдома є біла деревина, прекрасна, як слонова кістка; завтра ж вона буде у вас» І Ганс поспіхом спробував повернути їй гроші.
«Ні-ні», рішуче заперечила Хільда. «Ці гроші – незначна плата за ланцюжок». І вона метнулася, випереджаючи найшвидших ковзанярів.
Ганс провів її довгим, здивованим поглядом; і зрозумів, що їй марно було суперечити.
«Ну добре», пробурмотів він, чи то про себе, чи то вголос своїй відданій тіні, Гретель. «Я буду працювати не покладаючи рук, і сидіти до півночі, якщо мати дозволить палити свічу, але ланцюг зроблю. Ми можемо залишити ці гроші собі, Гретель».
«Яка ж славна пані!» вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. «Гей, Ганс, а не дарма ж лелека оселився на нашому даху минулого літа, а? Пам'ятаєш, як мама сказала, що він принесе нам удачу і як вона плакала, коли Янзоон Кольп застрелив його? І вона сказала, що він цим накликає на себе масу неприємностей. І ось нарешті удача посміхнулася нам! Тепер, Ганс, якщо мама відправить нас завтра в місто, ти зможеш купити нові ковзани на ринку».
Ганс похитав головою. «Панночка дала нам гроші на купівлю ковзанів, але якщо я їх зароблю, Гретель, на них потрібно купити шерсть. Тобі потрібен теплий жакет».
«О ні!» вигукнула справді розчарована Гретель, «не купиш ковзани? Ну чому ж? Адже мені не так часто холодно! Мама каже, що кров енергійно тече вгору-вниз у венах бідних дітей, наспівуючи:»! Я повинна їх зігріти! Я повинна їх зігріти».
«Будь ласка, Ганс», вона продовжила, майже схлипуючи «не кажи, що не купиш ковзанів. Від однієї цієї думки мені хочеться плакати. І до речі, мені подобається мерзнути. Я маю на увазі, що мені зараз і справді дуже жарко!»
Ганс з поспіхом подивився на неї. Як і всі голландці, він боявся сліз і будь-якого прояву емоцій, але найбільше його лякали переповнені сльозами блакитні очі сестри.
«Так що май на увазі», вигукнула Гретель, усвідомлюючи свою перевагу, «я буду почуватися огидно, якщо ти відмовишся від ковзанів. Мені вони не потрібні. Я не настільки скупа; але я хочу, щоб вони були в тебе, а потім, коли я виросту, вони підійдуть і мені – так що давай, підрахуй монети, Ганс. Ти коли-небудь бачив стільки?»