Маленькі жінки - стр. 40
Мег присунулася ще ближче до каміна, витягла ноги практично до самого вогню і продовжила читати «Айвенго»[27], поки Джо тим часом почала енергійно махати мітлою і розчищати доріжки в саду. Сніг був пухким і піддатливим, тож незабаром вона почистила всі доріжки, щоб Бет могла спокійно прогулюватися там зі своїми бідолахами-ляльками, коли припиниться сніг. За садом починалася земля Лоренсів. Це було передмістя, тому тут не було міської метушні, всюди були гаї, галявини, сади та тихі вулички. Два будинки розділяв невисокий живопліт. По один бік стояв старий цегляний будинок, який вже кричуще вимагав ремонту. Зараз, взимку, це було особливо помітно, тому що тріщини на стінах не ховалися під буйною зеленню виноградних лозин, та й клумби у дворі були порожні, тож будинок виглядав вкрай похмуро. По інший бік живоплоту стояв прекрасний маєток, який одним своїм виглядом говорив, що його господарі живуть у розкоші та комфорті. Враження тільки закріплював величезний каретний сарай у дворі та доглянутий сад з прилеглою до нього оранжереєю. Вікна прикрашали дорогі портьєри, за якими вгадувалися силуети вишуканих предметів інтер'єру. Але незважаючи на всю цю розкіш, будинок виглядав якимось порожнім, тому що по галявині не бігали діти, у вікно не визирало усміхнене материнське обличчя, та й ті рідкісні гості, які сюди приходили, були скоріше винятком, аніж правилом. Єдиними мешканцями цього будинку були старий джентльмен і його шістнадцятирічний онук.
У бурхливій уяві Джо цей гарний будинок був чимось на зразок зачарованого замку, за дверима якого були приховані скарби і розваги, якими просто нехтували. Їй давно хотілося заглянути всередину і на власні очі побачити все, а ще познайомитися з «хлопчиськом Лоренсом», який, як здавалося Джо, і сам хотів завести друзів, але, мабуть, соромився або просто не знав, як зробити перший крок. Після новорічного балу Джо була налаштована вкрай рішуче і навіть вигадала безліч сценаріїв, як зав'язати з ним дружбу, проте останнім часом Лорі не було видно, і Джо вирішила, що він міг знову поїхати вчитися кудись за кордон. Але ось вона помітила знайоме смагляве обличчя у вікні верхнього поверху, яке задумливо спостерігало, як Бет та Емі грали в сніжки у саду.
– Цей хлопчик явно страждає від нестачі спілкування та розваг, – сказала вона собі. – Його дідусь просто не розуміє, що для нього добре, інакше він не тримав би його під замком у повній самотності. Йому потрібні друзі, з якими можна повеселитися і пограти, хто-небудь молодий і жвавий. Може, піти туди і поговорити про це особисто зі стариганом Лоренсом?