Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 65
Тут Святослав поводив себе як глава військово-торговельної корпорації. Він не був міцно прив’язаний до якогось одного місця, а шукав для себе й для своїх воїнів такого осередку, де би була можливість максимально збагачуватися. У цьому нічого нового немає. Як уже говорилося, варяги, які контролювали Стару Ладогу, з часом втратили інтерес до цієї факторії й почали шукати більш вигідне місце на шляху «із варяг у греки». Приблизно те саме робив Святослав, шукаючи більш доходних шляхів.
Спочатку він хотів знайти своє «місце під сонцем» у східному напрямку. З цим пов’язані походи князя на Хозарський каганат. Ці походи мали на меті встановити контроль за волзьким торговим шляхом. Звідси похід Святослава на в’ятичів, що проживали у верхів’ях Оки й середній течії цієї річки, а також розгром Хозарського каганату, якому ці самі в’ятичі платили данину[133].
Похід цього князя в Хозарію, як уже говорилося, мав на меті не завоювання, а здобич, грабунок. Тому наступники Святослава на київському престолі теж воювали з Хозарським каганатом.
Пам’ятник князю Святославу. СтаріПетрівці Київщина
З часом Святослав зосередив свою увагу на більш перспективному Дунайському басейні. У рік 6475-й (967 р. від Різдва Христового), читаємо в «Повісті минулих літ»: «Рушив Святослав на Дунай на Болгар, і в битві одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи, тут, у [городі] Переяславці, [і] беручи данину з греків»[134].
Святослав заявляв, що йому «не любо» в Києві жити і що хоче він княжити в Переяславці на Дунаї, бо це є середина його землі. Проте цікаво подивитися, як цей князь-войовник трактував цю «серединність». «Адже там, – говорив він, маючи на увазі свою нову столицю Переяславець, – усі добра сходяться: із Греків – паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів – сéребро й коні, із Русі ж – хутро, і віск, і мед, і челядь»[135]. Окрім того, як говорилося вище, цей князь, сидячи на Дунаї, збирався збирати ще й данину з греків, тобто з Ромейської (Візантійської) імперії.
Як оцінити такі діяння Святослава? Власне кажучи, він відмовився від «проєкту Русі», який реалізовувався на шляху «із варяг у греки». Після смерті Ольги, як свідчить «Повість минулих літ», цей князь посадив у Києві Ярополка, а в деревлянах – Олега[136]. Отже, тодішня Русь охоплювала незначну територію: Полянську землю, власне Київщину, а також підпорядковану їй землю Деревлянську. Певно, деякі племена (сіверяни, радимичі, в’ятичі) платили київському князю данину, зберігаючи відносну незалежність. Щоправда, Київ ще контролював віддалені факторії на півночі. Ці терени були для руських князів малоцікавими. Туди, у Новгород, Святослав віддає на княжіння свого позашлюбного сина Володимира, «робичича», який, зрозуміло, мав статус нижчий у князівському роді, ніж його брати