Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 61
Однак Олег не підкорив уличів, які жили в пониззі Дніпра, й тиверців, які займали землі між Дністром, Прутом і Дунаєм. Підкорення цих племен давало б кращі можливості контролювати частину шляху «із варяг у греки» на південь від Києва. Не перебували під владою Олега й слов’янські племена, які жили на Заході України. Та все ж із ними варязький князь, ймовірно, знаходив спільну мову.
Про це свідчить запис у «Повісті минулих літ» під 6415-м (907 р. від Різдва Христового) роком. Там йдеться про те, що князь Олег організував грандіозний похід на Константинополь. Й перелічуються представники народів, які були у його війську. Окрім варягів, словен, чуді, кривичів, мері, полян, сіверян, деревлян та радимичів, які входили до складу «держави Олега», згадуються також хорвати, дуліби й тиверці[124]. Останні, ймовірно, стали союзниками руського князя в цьому поході, сподіваючись на поживу.
Населення Русі було не лише багатоетнічне, а й дотримувалося різних вірувань. Переважали дохристиянські язичницькі вірування. Проте й вони не були єдиними. Принаймні серед язичників можна виділити людей, які дотримувалися давніх слов’янських і скандинавських вірувань. Водночас набувало поширення християнство, про що, зокрема, засвідчив договір князя Ігоря з візантійцями.
Того ж ніби 907 р. Олег уклав із цесарями (імператорами) Леоном і Олександром договір, за яким візантійці мали сплатити Русі данину, а також надати певні пільги руським купцям. Також у літописі є договори між русами й візантійцями 912[125] і 945[126] років. Останній укладав уже князь Ігор. Щодо згаданих договорів, то існують певні сумніви в їхній автентичності. Не вдаючись до їхнього детального аналізу, усе ж відзначимо кілька моментів.
По-перше, представниками князів Олега й Ігоря на переговорах є переважно люди зі скандинавськими іменами – Карл, Фарлоф, Рулав, Руальд, Карн, Вуєфаст, Іскусев тощо. Переважно такі самі імена і в купців, які згадуються в договорі 945 р. Лише в останньому серед послів й купців з’являються поодинокі слов’янські імена. Так само скандинавськими були імена князів Олега й Ігоря. Те саме стосується й княгині Ольги. Тобто є всі підстави твердити, що еліта «держави Олега» була переважно скандинавського походження.