Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 56

. Інакше кажучи, описується Балто-Чорноморський простір, на якому утвердилася Руська держава. Своєю подорожжю Андрій Первозванний ніби освячує ці терени. Особливим місцем святості стають гори над Дніпром, де з часом мав постати Київ.

Починався цей шлях, як можна зрозуміти з «Повісті минулих літ», із Константинополя. Далі йшов через Корсунь у Криму. Відповідно на цьому шляху були Київ та Новгород. Запитання: де він завершувався? Такою точкою мало би бути місто на балтійських берегах.

Омелян Пріцак спробував з’ясувати, де ж закінчувався шлях «із варяг у греки». Такою точкою він вважав Волін (Юмне) – велике торгове місто в гирлі Одри (Одера), яке описав німецький середньовічний автор Адам Бременський (1050–1081/5). Останній відзначав, що Юмне – «жваве місце для зустрічі варварів та греків з далеких земель»[110]. Щоправда, в руських джерелах згадок про це місто немає. Нам видається, що, попри значення Воліна в балтійській торгівлі, це був не єдиний кінцевий пункт на шляху «із варяг у греки». Таких пунктів, з якими вів торгівлю Новгород, на берегах Балтики було декілька.

Чи правильна назва – шлях «із варяг у греки»? Адже головним осередком на цьому шляху був Константинополь? Тому, чи не краще було б назвати його шляхом «із греків у варяги»? Напевно, ні. Торгівці й воїни зі Скандинавії та Русі прямували до Константинополя. Це була їхня мета. Хтось там збирався здійснити вдалу торгову операцію, а хтось найнятися на службу до візантійського імператора. Тобто напрямок основного руху був вказаний правильно – «із варяг у греки».

Пам’ятник Андрію Первозванному в Києві

Пам’ятник засновникам міста Києва

«Повість минулих літ», яка, імовірно, отримала кінцеву редакцію на початку ХІІ ст., не розглядала, як це декому здається, Новгород і північ Русі як землі, де зародилася Русь чи Руська держава. Такою землею для літописця (і це зрозуміло!) є Київщина. Недаремно він у своєму гранд-наративі перед тим, як описати закликання варягів, говорить про заснування Києва трьома братами, Києм, Щеком і Хоривом, а також їхньою сестрою Либіддю. Тож спеціально підкреслює, що всі вони походили з полян й були «мужами мудрими й тямущими». Літописець, як уже говорилося, спеціально вказував: Кий був князем і навіть ходив на ромейського (візантійського) цесаря, щоправда, не відомо, на якого саме. Окрім того, Кий заснував місто Києвець на Дунаї[111]. І це показово. Адже на Дунаї жили слов’яни.

Звичайно, наведені в літописі розповіді про Кия є легендами, в яких важко виділити «зерно правди». Проте цікаво розглянути, як за допомогою цієї легенди провадиться ідеологія твору. У цьому сенсі слід порівняти Рюрика з Києм.