Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 42

Кончили ли вы печатать вашу книгу? Если кончили, то ради самого Аполлона и его прекрасных бессмертных сестер пришлите мне экземпляр. Я теперь читаю так, что попало, здесь даже порядочно читать невозможно. Старыми, разбитыми журналами пробавляюсь, и за то спасибо добрым людям.

Еще раз прошу вас, мой чтимый, мой искренний друже! Простите мне мое невольное прегрешение. Не поставьте в вину мне мое долгомолчание. Я хотя и представил вам причину моего тупого безмолвия, но никакая причина не извиняет невежливости. Еще раз простите и любите сердечно, глубоко полюбившего вас

Т. Шевченка.

Нижний Новгород.

1858,

февраля 16.

16 лютого 1858. Нижній Новгород

1858.

Батьку отамане кошовий!

Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара получив я 10 февраля сього року, аж у Нижньому Новгороді. Попошукало-таки воно мене немало часу та спасибі, що хоч коли-небудь, а все-таки найшло. А то вже я не знав, що й думать про тебе. Думав уже, нехай Бог милує, чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. А тепер, слава Богу, бачу, що ти живий і здоровий і з жінкою, і з діточками своїми. Нехай їх Бог ховає на многі літа! У мене була думка пробраться до тебе на хутір, – та ба! так думкою і осталась. Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. От катові! іродові душі! Мало їм було десяти літ. Кров холоне, як згадаю.

З августа вирвався із того каторжного укрепления і через море Волгою прямував на столицю. Я боявся застрять у тебе до осені. В Нижньому мене спинили, заказано, бачиш, мені в’їжджать і жить в столиці. Отаке-то лихо! Помилували, та тілько до половини. Сів у цьому поганому Нижньому та й досі сижу. Приїздив до мене на святки колядувать старий Щепкін, спасибі йому. Думаю оце поїхать до його під Москву в село Никольське, та може там і до літа останусь, а літом, якщо не пустять у Пітер, то чкурну в Харков, а з Харкова, як Бог поможе, то і на Чорноморію. Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморії.

Нема в мене тепер нічого такого доброго послать тобі прочитать з товариством, хіба оці «Долю», «Музу» та «Славу», я оце недавно скомпоновав їх, не знаю, як вони тобі подобаються.

Доля

I.

Муза

II.

Слава

III.

Скомпоновав ще я тут з нудьги одну штуку, поему «Неофіти», нібито із римської історії. Але вона ще не вироблена, тим і не посилаю. Як викончу, то пришлю. А поки що оставай[ся] здоровий, мій батьку отамане, мій друже єдиний, не покидай мене, сердешного сироту

Т. Шевченка.

Целую твою стару пані і твоїх молодих діточок. Як будеш писать, то пиши на ім’я М. С. Щепкіна. Я маю до його їхать.