Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 30
Василь и Федор кланяются тебе. Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губ[ернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток.
252. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
20 січня 1858. Нижній Новгород
21 генваря.
Мій милий друже!
Рекомендую тобі одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. Привітай його во имя дружбы нашей! Чи був у тебе Овсянников? Возьми у Куліша та прочитай мої «Неофіти». Вони ще не викончені. Шрейдерс швидко вернеться в Нижній, то щоб Куліш переписав «Неофіти» і дав йому для передачі Щепкіну. А ти, мій друже єдиний, купи мені Шекспіра, перевод Кетчера, і «Песни Беранже» Курочкіна. Та як успієш, то оддай і переплести Шекспіра. Оставайся здоров, нехай тобі Бог помагає на все добре, не забувай щирого твого
Т. Шевченка.
На звороті:
Высокоблагородному
Михайлу Матвеевичу
Лазаревскому.
В Большой Морской, в доме
графа Уварова.
253. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
20 січня 1858. С.-Петербург
Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б ні було добра. Він же в нас тепер первий чоловік: якби не він, то й дихнуть нам не дали б. А воля кріпаків – то ж його діло. Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини. Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його. Так не тільки друковати сю вещ рано, да позволь мені, брате, не посилать і Щепкіну, бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю. Тут же саме се діло наклюнулось. Так-то, брате! – Інша була б річ, якби ти докінчив Гуса. Там би тобі було де розгуляться; а папство – така ледарь, що її зневажай скілько хочеш – усяке скаже спасибі. Тут же й лицарство у тебе під боком, і васали, і слов’яни з німцями, і жидова грошовита; широка вийде поема!
Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? «Дуда» наче мені знакома.
Не хапайся, братику, друкувати московських пóвістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди да читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров’є!
Ось, може, перепечатаемо твої перші стихи, то за те буде й слава й гроші. Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспішника, чи не пропустив би він другим изданием «Кобзаря» і «Гайдамак»? А до того ще можна дещо прибавить.