Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 32

26 января 1858.

Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? І гадки, і думки не було. Я послав їх тобі тілько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкін не такий, щоб він там возився по Москві з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать їх і пошли старому, бо він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поїде із Пітера в Нижній приятель мій Шрейдерс, то ти і передай йому, а він передасть моєму старому друзяці. Отак зроби.

Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги: тільки перепиши та і в друкарню; але я і з цим добром не спішу, не тілько з «Неофітами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не підіймаються.

Оце тілько не моє, а то вся пісня моя.

Про які там ти мені пишеш гроші? Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. Та 150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибі тобі, 250 карбованців. От і всі гроші. І я їх не циндрю, бо думаю одружиться, обісіло вже молодикувать. Цур йому: і якщо єсть там у вас які мої гроші, то шліть їх сюди. Я возьму на їх акції Меркурьевского общества, то вони принесуть мені 10 процентів в год. Бачиш, який я господар. А тобі якийсь дурень збрехав, що я ще й досі запорожець. Брехня! Не потурай.

Вовчка твого і в очі не бачив. На кого ти його адресував? Пиши мій адрес так: в Нижний Новгород, имярек, в контору пароходства «Меркурий».

Не забувай же свого щирого Т. Шевченка.

Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу – шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?

Т. Шевченко.

30 січня 1858. Нижній Новгород

Любимая и многоуважаемая Катерина Борисовна!

Я сам принес вам книги и принес их с тем, чтобы вы их прочитали. Но вы, не прочитавши их, прислали мне назад. Как объяснить мне ваш поступок? Он ставит меня решительно в тупик, особенно, если принять в соображение наш сегодняшний разговор. Уж не ответ ли это на мое предложение? Если это так, то я прошу вас высказать мне его яснее. Дело слишком для меня важно. Я вас люблю и говорю это вам прямо, без всяких возгласов и восторгов. Вы слишком умны для того, чтобы требовать от меня пылких изъяснений в любви, я слишком люблю и уважаю вас, чтобы употреблять в дело пошлости, так принятые в свете. Сделаться вашим мужем для меня величайшее счастье, и отказаться от этой мысли будет трудно. Но если судьба решила иначе, если я имел несчастие не понравиться вам и если возвращенные мне вами книги выражают отказ, то, нечего делать, я должен покориться обстоятельствам. Но во всяком случае ни чувства мои, ни уважение к вам не изменятся, и если вы не можете или не хотите быть моей женою, то позвольте мне оставить себе хоть одно утешение – остаться вашим другом и постоянною преданностью и почтительностью заслужить ваше доброе расположение и уважение.