1984 - стр. 8
На другій хвилині ненависть досягла свого апогею. Люди стрибали і кричали у весь голос, намагаючись заглушити ненависний гольдштейнівський голос, який лунав з екрану. Маленька рудоволоса жінка аж палала ненавистю, вона жадібно хапала ротом повітря, немов риба, викинута на берег. Навіть грізне обличчя О'Брайана почервоніло. Він сидів на своєму стільці дуже прямо, його потужна грудина здималася і тремтіла так, наче він стояв перед натиском потужної хвилі. Чорнява дівчина позаду Вінстона почала кричати: «Свиня! Свиня! Свиня!», і тут раптом вона взяла важкий словник новомови і жбурнула його в екран. Він потрапив Гольдштейну в ніс і відскочив від нього. Гидкий голос невблаганно продовжував свою балаканину. У якийсь момент Вінстон зрозумів, що і сам кричить разом з іншими і сильно б'є п'ятою по стільцю. Жах двохвилинок ненависті був не в тому, що людина була змушена грати роль, а в тому, що, хоч-не-хоч, ти приєднаєшся до цього шаленства і воно накриє тебе з головою. Тридцять секунд, і ти вже не грав роль, не прикидався, тебе охоплював жахливий страх і мстивість, бажання вбивати, катувати, розбивати обличчя кувалдою. І ця жахлива енергетика, здавалося, протікала через всю аудиторію, як електричний струм, перетворюючи обличчя людей на божевільні гримаси. І все ж лють, яку кожен відчував, була абстрактною, не спрямованою на щось конкретне, і її можна було переключити з одного об'єкта на інший, як полум'я паяльної лампи. Таким чином, в якийсь момент ненависть Вінстона була направлена зовсім не на Гольдштейна, а, навпаки, на Старшого Брата, Партію та Поліцію Думок. У такі моменти його серце тягнулося до самотнього, ненависного усіма єретика на екрані, єдиного хранителя істини та здорового глузду в цьому світі тотальної брехні. І тим не менше вже наступної миті він кричав у єдності з оточуючими його людьми, і все, що було сказано про Гольдштейна, тепер здавалося йому правдою. У ці моменти його прихована огида до Старшого Брата змінювалась обожнюванням, і Старший Брат, цей непереможний, безстрашний захисник, височів і стояв, наче скеля, проти азіатських ворожих орд. А Гольдштейн, незважаючи на свою ізоляцію від цивілізованого суспільства, безпорадність та й взагалі загальний сумнів у самому його існуванні, здавався якимось зловісним чарівником, здатним лише силою свого голосу зруйнувати все те, що так дбайливо створила Партія для своїх громадян.
Іноді навіть можна було перенаправити ненависть на когось свідомо. Раптово, з неймовірним зусиллям, як коли у кошмарі намагаєшся відірвати голову від подушки, Вінстону вдалося перенести свою ненависть з обличчя на екрані на темноволосу дівчину позаду нього. Яскраві красиві галюцинації промайнули в його голові. Він забиває її до смерті гумовим кийком. Він прив'язує її оголену до стовпа і стріляє в неї стрілами, як святий Себастьян. Він гвалтує її і перерізає їй горло в момент найвищого екстазу. Більш того, навіть краще, ніж раніше, він усвідомив, чому ненавидить її. Він ненавидів її, тому що вона була молодою, красивою і при цьому її абсолютно не цікавив секс та сексуальність як така; тому що він хотів спати з нею, але знав, що цього ніколи не станеться, адже навколо її тонкої гнучкої талії, яка, здавалося, так і просила обійняти її, був обмотаний ненависний червоний пояс – агресивний символ цнотливості.