Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - стр. 67
Але вряди-годи згадував – мимовільно, бо згадувати, аби не ятрити душу, не хотів, – як син Тиміш величав його другу жону, що була Оленою Прекрасною:
– Зміючка Оленка…
А раптом… раптом вона і справді була такою – зміючкою Оленкою? Тільки хотіла не Телесика з казки знищити-погубити, а його, гетьмана Козацької України, який так її кохав… так кохав…
І тоді, як згадував, солодкий смак кислючих цитрин ставав у його душі нестерпно гірким, і він до кінця свого життя так і не зміг позбутися тієї гіркоти, що нею обдарувала його Олена Прекрасна.
Вона ж – зміючка Олена…
І Тимошу недобру долю, мабуть, теж навіщувала вона, зміючка Олена.
Коли її вже голу садовили на коня і в’язали їй за спиною руки (дивно, але тієї миті в душі гетьманича навіть ворухнувся якийсь жаль до мачухи, що його він поспішив хутчій стлумити в собі, як гаддя яке – він був дещо жорсткуватим і сентиментів не терпів), так ось тоді вона якось чи не насмішкувато глянула на спадкоємця її чоловіка і раптом проказала, як проспівала:
– Бувай, гетьманичу! До скорої зустрічі!
– Але ж ти йдеш на той світ, – здивувався Тиміш.
– Тому й кажу тобі: до скорої зустрічі!
І – як у воду, бісівка, подивилася. Чи, може, й наврочила йому таку долю із помсти – відьми, вони на все здатні.
– А в цьому світі, – ще встигла сказати гетьманша, – за тобою ніхто не буде побиватися, крім, хіба, твого батька.
Тиміш був улюбленцем Богдана Хмельницького, старий гетьман мав на мислі передати йому свою владу і зробити сина гетьманом України. І був би Тиміш добрим гетьманом, але… Доля у нього виявилася нещасливою. У 1652 р. Богдан Хмельницький, аби зміцнити свій вплив на Молдову, оженив Тимоша з дочкою молдавського господаря В. Лупула Розандою. Але шлюб той виявився нетривалим. У Молдові спалахнула затята і кривава боротьба за владу, і в тій колотнечі господар Лупул почав програвати. Рятуючи тестя, Тиміш Хмельницький двічі ходив у Молдову йому на допомогу з козацькими полками. У вересні 1653 р. під час другого походу Тиміш в одній із сутичок біля Сугави був смертельно поранений і помер на руках у товаришів. І сталося це невдовзі після народження в них із Розандою двох синів-близнюків…
Для Богдана Хмельницького це була тяжка трагедія: адже він утратив не просто сина, а майбутнього гетьмана України…
Тимоша поховають із військовими почестями в Суботові, у Михайлівському соборі, у присутності патріарха Антіохійського.
Як пройнялося болем Богданове серце на похоронах улюбленого сина, на якого він мав такі надії, то й не відпустило до кінця його життя. І помираючи, Богдан жалкуватиме гірко… Ні, не тому, що помирає – із цим він уже тоді змирився, – а тому, що втратив такого сина, надію свою і надію України.