Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - стр. 64
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати мені принесла…
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
А він чує, що не матінки голос, і каже:
– Пливи, пливи, човнику, далі!..
А коли ненька його гукала, то, впізнавши її голос, Телесик до берега приплив, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
От змія бачить, що нічого не вдіє, надто в неї товстий голос, то пішла до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Змія пішла до берега і стала Телесика кликати, а він подумав, що то мати його гукає. Приплив до берега, змія його ухопила з човна та й принесла до своєї хатки.
– Зміючко Олено, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти.
Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
– Сідай, Телесику, на лопатку!
– Але ж я не знаю, як сідати, – і руку на лопату поклав.
– Так? – питає?
– Та ні ж бо, ні! Сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Ні-бо, сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й поклав ногу.
– Та ні-бо, сідай увесь!
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю, як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченного явора біля двору та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Олено, відчини!
Не чуть.
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються на траві.
– Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик із явора:
– Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
От вони й угледіли Телесика на яворі і все збагнули, кинулись до явора та й давай його гризти…
Коли це летять гуси, Телесик їх і просить:
…Із серденьком, що тріпотіло й завмирало, слухав маленький Тиміш мамину казку про кмітливого і небоязкого Телесика – ненавидячи зміючку Оленку та радіючи, як Телесик її перехитрив…
Гусеня, що відбилося від своїх, тоді врятувало Телесика, взявши його на крилята свої. І понесло – як явір уже тріщав і хилитався, так зміюки його завзято гризли, – до батенька…