Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - стр. 55
– Я гадав… – почав він, але Олена перебила його.
– Ні, ні! Я з Суботова нікуди ані ногою. Бодай і заради тебе. Бодай і заради кохання. Мені й тут хороше та затишно. Тут я не похідний джура, а гетьманша. І весь Суботів – та й Чигирин теж – біля моїх ніг. То нащо мені ще якісь там… пхе!.. походи?! І потаємна, як крадена, любов у твоєму похідному шатрі? Красненько дякую, як у вас кажуть, пане гетьмане. Набігалася вже. Хочу пожити царицею. Чи то пак, гетьманшею.
Гетьман іще не йняв віри.
– Але ж у походах ми завжди будемо разом, коханнячко моє. А так… Бачимось рідко…
– А ти, повернувшись із походу, надолужуй згаяне – хто тобі не дає? Принаймні я… ги-ги, хі-хі, – завжди тобі даю. І не в якомусь там шатрі, де потай будемо займатися любовією, а кохатимемось у палаці. Хоча… Чоловіченьку мій, гетьмане наш, щось я в тебе частенько стала випрошувати коханнячко, га? А ти – люльку після вечері смалиш та дрімаєш… Га? Нащо тоді й брав мене, молодесеньку та гарнесеньку, коли тобі вже й любовію лінь займатися. Чи снаги вже не стачає? Кляті походи в тебе вже все забрали.
Гетьману було не лінь. Йому ніколи не було нехіть любовію займатися, бо він, як сам казав, «зело полюбляв любов». І снаги ще вистачало, хоча вже вік брав своє. А причиною його млявості у стосунках з нею було інше. Якось він заїкнувся (владар, можна б сказати, монарх козацький, принаймні вождь, за яким військо йде, а при Олені іноді наче губився), так ось, заїкнувся якось про дітей.
Олена, почувши таке, ледь було на рівному не спіткнулась.
– Які діти? – руки в боки. – Що пан гетьман рече? Хіба панові гетьману мало дітей наплодила перша жона Ганна? Шестеро, чи скільки там? То нащо ще? Треба ж і для себе пожити, коли вже твоя старість з усіх шпарок виглядає, га?
Гетьман на півслові урвав мову і, вийнявши з рота люльку, кліпав та вражено дивився на Олену. Отакої! При чім тут перша його жінка і діти од неї, як йому хочеться-багнеться від неї, від Олени мати дітей. Бо що то за жінка, яка не може свому мужу народити діток?
Але Олена не дала йому доказати (щось вона часто почала його перебивати в мові-розмові, а як же тоді з біблійною заповіддю: жінко, побійся мужа свого?), аж на місці підстрибнула:
– Які діти, як ти вже, даруй, немолодий, а я ще молоденька і гуляти ще раденька? І хочу в своє задоволення пожити, а не зв’язувати себе дітлашнею. Кому вона потрібна? Мені – ні. А тобі… У тебе он скільки козаків і всі тобі сини, бо всі тебе батьком Хмелем називають – то нащо тобі ще?
Гм… То козаки називають його батьком Хмелем – у козаків так прийнято, а йому хотілося б від неї – ВІД НЕЇ ХОТІЛОСЯ – мати дітей. Щоби в них була повноцінна сім’я… Але Олена на своєму затялася: ніяких дітей!