Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - стр. 48

Коли б то знаття, де він ховається, то Богдан, який досі клекотів до здирника праведним гнівом, умить відправив би його до праотців, а звільнена таким робом Олена на всіх законних підставах стала б його жоною, але… Навіть найкращі його вивідачі не можуть дізнатися, де ховається підстароста чигиринський. А напевне ж, десь переховується той гад!..

І тут отці церкви підказали гетьману, як діяти в такій ситуації – «понеже він без оної Олени жити не може»: треба звернутися по дозвіл до самого патріарха. Тільки він один у силі зарадити, себто дозволити заміжній жінці, яка не живе зі своїм мужем, взяти новий шлюб із новим чоловіком… Дозволить, якщо…

Якщо його гарненько… гм-гм… попрохати. Та ще такому панові, як пан гетьман.

Хмельницький все зрозумів. А тут і нагода трапилась-лучилася…

Вигнавши поляків з України (щоправда, як час покаже, вони невдовзі – вигнані, – дякуючи промахам Богдана, почнуть в Україну повертатися), гетьман Богдан Хмельницький просто від Замостя рушив до Києва – прославленим переможцем. 23 грудня 1648 р. кияни з тріумфом його зустрічали біля Золотих воріт.

І зустрічали з королівськими почестями: дзвонили в усі дзвони, стріляли з гармат, благословляв героя митрополит С. Косів, а студенти Академії віншували гетьмана у своїх віршах – латинською та українською мовами.

З-поміж інших гетьмана зустрічав і патріарх Єрусалимський Паїсій.

Ось до його святості патріарха Паїсія і звернувся гетьман із проханням дати благословення на шлюб з Оленою Чаплинською, повінчати їх та відпустити їм усі вольні та невольні гріхи.

У такій ситуації Паїсій не міг відмовити гетьману, який щойно звільнив Україну від ляхів і став всенародним героєм: махнувши рукою на всі умовності, відпустив гріхи гетьману та його нареченій. (Останній – заочно.)

Заодно і повінчав молодих.

Не міг Паїсій не повінчати гетьмана з коханою Оленою (її патріарх і в живі очі не бачив), як народ повсюди співав:

І патріарх Паїсій повінчав молодих (щоправда, молодий був уже ніяк не молодим), і повінчав… заочно!

І від того, певно, відчував незручність, що вінчав молодого з молодою, якої під час вінчання й на позір не було ніде видно… І, навіть, покректав, але – повінчав.

Особливо крекнув, коли, виголосивши «Вінчається раб Божий Богдан і раба Божа Олена», мав запитувати ту рабу Божу Олену, чи вона по згоді своїй та любові йде за пана гетьмана… Розгублено оглянувся, хоч і знав, що молодої ніде й не видно. Тож, покректавши, обвінчав молодого з молодою, якої на урочистостях не було. Заочно. Унікальне явище у православ’ї. Але патріарх Паїсій, не вагаючись, оголосив Богдана, який у той час був у Києві, і Олену, що на той час була в Чигирині, чоловіком та дружиною.