Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - стр. 19
Збадьорений такою підтримкою коронного гетьмана, Чаплинський вирішив-таки домогтися свого, і насамперед – відібрати маєток у Суботові.
І десь у березні-квітні 1647 р. чигиринський підстароста організував збройний напад на Суботів, під час якого, за словами Хмельницького, «голодний люд снопами розніс зібране протягом кількох років збіжжя, якого було на гумні 400 кіп. Висіяне на поля зерно все пропало, бо посіви витопчено худобою, кіньми, вівцями».
Забравши Олену Прекрасну, спустошивши маєток, Чаплинський за все це Богданові велів як у насмішку виплатити 150 флоринів, тоді як захоплена земля коштувала 1000 флоринів. Це вже було занадто. Ось тоді Богдан у гніві сказав:
– Якщо маю шаблю в руці, то не все забрав у мене Чаплинський, жиє Бог і козацька ще не вмерла мати!
І все ж нагла кончина дружини, з якою він за двадцять літ прижив шістьох чи сімох дітей, так не вразила й не обурила Богдана, як те, що Чаплинський викрав у нього любку-голубку, його незрівнянну Олену Прекрасну і навіть…
Навіть обвінчався з нею в католицькому соборі.
І Богдану нічого не залишалося, як з горя – чи з безвиході – краяти душу і серце відомою піснею про те, що
З такою думкою було просто нестерпно далі жити і Богдан підтримував себе оковитою (то був час, коли він багато пив) та все тією ж піснею. Виводив тверезо (образа була такою, що й хміль його не брав):
Ні оковита не допомагала, ні пісня.
Та й жаль був кепським порадником. Скільки не жалкуй, а втраченого, якщо не вжити дієвих заходів – не взявши до рук, звісно, шаблі, – не повернеш. Бо:
І так було не лише у пісні, так було в житті, і це краяло серце вже й геть тяжко.
– Любив та й не взяв!..
Не взяв, не взяв… Невже він і справді любив, а не взяв? То якийсь слабак у пісні, він…
– А я візьму, – погрожував супернику. – Олена моя була, моєю й буде!
І хапався за шаблю, готовий будь-якої миті кинутися визволяти кохану. І Чаплинському це так не минеться!.. Хоч він і обвінчався з Оленою в соборі…
Про те, що на вінчання потрібна була згода Олени і вона, любов його, її Чаплинському дала, Богдан з поквапу й не подумав. Чаплинський викрав його дружину – хай і не вінчану поки що, – і цим для Богдана все було сказано. І Хмельницький, палаючи від святого обурення, подався до короля по справедливість. (Коронний гетьман Потоцький йому нічим не допоміг.)