Срібні ковзани - стр. 4
Але ось, скрип! скрип! почулося під ногами Ганса. Потім його кроки ставали все менше і менше, часто з ривками, і нарешті, він і зовсім завалився на лід, химерно пручаючись повітрю.
«Ха-ха-ха!» засміялася Гретель. «Першокласне падіння!»
Але під її грубим синім жакетом билося ніжне серце, і навіть сміючись, вона граційною ходою підійшла ближче до свого поваленого брата.
«Тобі боляче, Ганс?.. А! Так ти ще й смієшся! А ну, дожени мене» Вона більше не тремтіла від холоду, а з палаючими щоками і весело блискучими очима поїхала геть.
Ганс схопився на ноги і жваво кинувся наздоганяти Гретель, але зловити її виявилося не так-то просто. Та не встигла вона далеко втекти, як її ковзани також заскрипіли.
Знаючи, що береженого Бог береже, вона раптово повернулась і понеслась прямо в обійми свого переслідувача.
«Ха-ха-ха! Я тебе впіймав!» вигукнув Ганс.
«Ха-ха-ха! Це я впіймала тебе», заперечила вона, щосили намагаючись звільнитися від його обіймів.
І тоді почувся дзвінкий, квапливий голос, що кликав «Ганс! Гретель!».
«Це мама», сказав Ганс, одразу ставши серйозним.
На той час канал вже виблискував сонячними променями, немов позолочений. Чисте ранкове повітря був насправді чудовим, і поступово все більше і більше людей прибувало покататися на ковзанах. Було важко виконати веління мами, але Гретель і Ганс були хорошими дітьми і не допускаючи навіть думки про те, щоб піддатися спокусі і затриматися; вони зняли ковзани, залишивши половину вузлів нерозв'язаними.
Діти поплелися додому. Ганс, широкоплечий, з густим золотим волоссям, був помітно вище своєї маленької блакитноокої сестрички. Йому було п'ятнадцять років, а Гретель – всього лише дванадцять. Він був міцним, на вигляд здоровим хлопцем, з чесними очима, а на його лобі здавалося, був напис «Всередині чеснота», ніби голландська зомерхейс[3] перекладача. має напис над входом. Гретель була граціозна і моторна; з танцюючими вогниками в очах, а, придивившись до її щік, можна було помітити, що рум'янець то бліднув, то густішав, точнісінько як на клумбі рожевих і білих квітів у вітряну погоду.
Як тільки діти повернулися з каналу, то побачили свій невеликий будинок. Висока постать їхнього матері, одягнена в жакет, спідницю і тісний капелюх, в зігнутій рамі дверей, була схожа на образ з картини. Навіть якби будинок знаходився за милю звідси, він все одно здавався б поруч. У цій рівнинній місцевості кожен предмет чітко виділяється здалеку; курчат так само добре видно, як і вітряні млини. Насправді, якби не греблі і високі береги каналів, можна було б стати в будь-якому місці в самому центрі Голландії, і не побачити ні пагорбів, ні гір, а лише далекий «край світу».