Срібні ковзани - стр. 11
Ганс майстерно володів різьбленням по дереву, і разом з Гретель вони добре справлялися з роботою в саду. Гретель вміла співати, шити і бігати на високих саморобних ходулях краще будь-якої дівчини в околиці. Вона легко могла вивчити народну пісню за п'ять хвилин і знайти, відповідно до пори, будь-яку траву або квітку; але вона до смерті боялася книг, і часто від одного лише виду класної дошки в старій школі на її очі наверталися сльози. Ганс, навпаки, був повільний, але старанній. Чим важче було завдання, чи то в школі, чи то вдома, тим більше воно йому подобалася. Після уроків хлопчаки часто глумилися над його латаним одягом і не за розміром короткими шкіряними штанами, але майже в кожному класі змушені були поступатися йому почесним місцем. Незабаром після цього він став єдиним учнем, хто хоч раз не ставав в «жахливий кут», де висіла страхітлива різка, і над нею напис: «Leer, leer! Jou luigaart, of dit endje touw zal je leeren!»[10]. Тільки взимку Ганс і Гретель могли ходити до школи, але в цю зиму вони вже цілий місяць перебували вдома, так як їх мати потребувала допомоги. Раффу Брінкеру потрібна була постійна турбота, крім цього треба було виконати безліч інших обов'язків: спекти житній хліб, прибрати в будинку, зв'язати панчохи та інші речі і продати їх на ринку.
Цього холодного грудневого ранку, поки вони допомагали матері, весела група дівчаток і хлопчиків, деякі з яких чудово каталися на ковзанах, легко ковзаючи, спускалася вниз по каналу. Коли барвиста суміш костюмів проносилася повз, здалеку здавалося, ніби лід раптово розтанув і клумба строкатих тюльпанів попливла за течією.
Там була дочка багатого бургомістра Хільда ван Глек, в дорогих хутрах і вільному оксамитовому пальто; а поруч з нею мила сільська дівчина Анні Боуман, чепурно вбрана в теплий червоний жакет і коротку синю спідницю, з-під поли якою виднілися сірі домоткані панчохи. Ще там була горда Ріхі Корбес, чий батько, мейнхеєр ван Корбес, був одним з видатних жителів Амстердама; Карл Схуммель, який кружляв біля неї, Пітер і Людвіг ван Хольп, Якоб Поот, і зовсім маленький хлопчисько, який гордо носить довге ім'я Воостенвальберт Схіммельпеннінк. У цій групі було майже двадцять інших хлопчиків і дівчаток, і всіх їх переповнювало непереборне бажання повеселитися і попустувати.
Вони каталися вгору і вниз по каналу на відстані півмилі, у всій красі демонструючи свої здібності. Іноді можна було побачити, як найшвидший з них ухилявся прямо перед носом якого-небудь пихатого законодавця або лікаря, який, схрестивши руки на грудях, неквапливо прямував до міста; або як ланцюг дівчаток раптово розривався, наближаючись до старого товстого бургомістра, який балансував в повітрі позолоченою на кінці тростиною і пихтів, просуваючись в Амстердам. Бургомістр їхав на чудесних, що привертають увагу, ковзанах з чудовим ремінцями і поблискував лезами, які загиналися над підйомом і увінчувалися позолоченими кульками, і якщо одна з дівчат ризикнула зробити йому реверанс, він лише злегка відкривав свої заплилі жиром очі, але не насмілювався відповісти поклоном, так як боявся втратити рівновагу.