Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 86
І, звичайно, він і словом не згадує про те, як справді працювала на той час комуністична партія над ліквідацією «ножиць».
Сон дядька Панаса про те, що його ніби грабує місто, автор називає «смичкою». І від цього слова виводить дієслово «смикати» – тобто Вишня поганить ленінську ідею змички.
Тут ми бачимо, як Вишня безпосередньо постачає класовому ворогові на селі словесну формулировку для своїх контрреволюційних розмов.
Який висновок для себе робить дядько Панас, боячись, «що місто відбере в нього останнього ґудзика»?
– «Ой-ой-ой, – захитав головою дядько Панас. – Сховай ґудзика у скриню… зроби, очкура…
В очкурі дядько Панас ходить». (II—16).
Важко заперечити, що в цих рядках виспівується ховання селянського маєтку від «зазіхань» пролетарського міста. Так ховає куркуль у хлібозаготівлю жито. Отже тут Вишня безпосередньо відбиває в своєму творі неприховану куркульську ідеологію.
І в інших творах він всіляко стає на захист власницьких індивідуалістичних рис навіть у селянина-громадського робітника. В гуморесці «А ви думали як!» він подає сільського делегата, що нарікає на потребу бути на сесії однієї установи в Харкові:
«Хоч би вже призначили, як вівці мої покотяться!» (II—185). Цим Вишня намагається критикувати корисну роботу установ з погляду шкурних інтересів одного власника.
Досить і цих наведених нами прикладів, щоб зрозуміти, що вся установка Остапа Вишні щодо радянського міста скерована на компромітацію його в очах сільського читача.
Підхід Остапа Вишні до сучасного радянського міста є не менш ворожий нашій сучасності, ніж його ж таки підхід до радянського села.
4. ОСТАП ВИШНЯ І НАША СУЧАСНІСТЬ
Цілу низку висловлювань Остапа Вишні щодо характеристики стану на Радянській Україні ми вважаємо за потрібне показати в нашій статті. Всюди, де тільки можна, так, ніби випадково, між іншим, але всюди Вишня намагається справити таке вражіння, ніби на селі голод, некультурність тощо. От, наприклад:
– «Гуси в холодку під потребилівкою (вже чотири роки замкнена стоїть)» (І—96).
…«У льохах нема нічого, бо давно вже все поїли…» (І—109).
Ці риски були б доречніші, скажімо, в «Село вигибає» Черемшини. Але Вишня обов’язково намагається наклепати про «сторозтерзаність» села за радянської влади.
Він намагається також, як ми це проте бачили й вище, підкреслити байдуже ставлення села до комуністичної агітації:
«Батько цигарку із «Товарищ, строй воздушный флот» крутять» (І—129).
А от і одвертий націоналістичний вибрик:
«Спочатку в них (українців), пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всеукраїнський день музики» (тобто при Радвладі. О. П.) почали співати «корита». (III—23). Далі йде руська пісня.