Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 76
І нарешті, про останню категорію дотепів.
Досить навести їх, щоб зрозуміти всю дешевину, всю бездарність цього куркульського юмориста.
Вишня колись сам писав: «Нещасний нарід усі гумористи, бо навіть, коли зуби болять, мусиш писати веселе» (IV—8).
І, справді, хіба оцю бездарну халтуру можна назвати юмором?
«Мою потилицю поклало в задньої сусідки якраз на те місце, де поперек у неї переходить у «далі» (I—26).
«Село думає, що за два роки можна всі місця перечухати» (I—64).
«Сорочка Одарочці підіймається вище того місця, про яке ви зараз думаєте» (I—74).
«Свинею зветься така людина (стій, стій, стій… не туди заїхав… Отак завсіди, як про свиню почнеш, так когось із знайомих згадаєш)» (II—25).
«Знайшлося в Семена Івановича Гуляя (розуміється, в його корови, а не в його) теля» (II—156).
Дуже часто ця бездарність сполучається з поганими пасквилями на нашу дійсність.
«Хрест золотий, а по позолоті по тій купочки біленькі – то птиця господня антирелігійну пропаганду заводить» (І—109).
Про осоавіахім: «Колективного пустимо газу на вся вразі та супостати» (II—145). На тему про зв’язок між містом та селом:
«І от коли агенти у дядьків воли купують та потім за ці воли по десять кар-бованців виплачують, – то не лицем вони купують, а зовсім іншими органами» (I—115).
3. ПРО ОБРАЗИ ОСТАПА ВИШНІ
Візьмемо для прикладу таких три образи Остапа Вишні:
«Стовбова дорога покрутилася… Білим ужем попід скелями стрімчастими перекручена…» (III—9).
«Море у чадрі з туману» (III—10).
«Яйла обіймає кримські міста могутніми обіймами віковічних скель. І гордо над ними закинув курчасту голову Ай-Петрі» (III—11).
Три шаблонних, бездарних образи в стилі «красивих пейзажів», оспіваних у всіх Бедекерах. За подібні образи по редакціях викидають цілі рукописи в корзину.
Помітно пожвавлюється опис кримської природи у Остапа Вишні, коли він знаходить можливість порівнювати кримські пейзажі з відомим йому хуторянським оточенням.
«Хвильове море – це пастух. Воно гонить велику отару баранів до берега…» (III—21).
«Медуза – морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, холодне і прозоре…» (III—2).
А ось і образ іншого кшталту:
«Накинула червону чадру на старий Крим революція» (III—67).
Остап спокусився в своєму підлабузнюванні до радянського Криму на «красивий» образ. А об’єктивно вийшов скандал. І може навіть не скандал, а свідоме паплюження соціальної революції на Сході. Адже чадра є символ пригноблення, і те, що на соціалістичному Криму ніби накинуто червону чадру, що це означає? Що більшовики, мовляв, пригноблюють Крим.