Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 61
Дотепи, подібні до цієї «пташиної антирелігійної пропаганди», аж через вінця ллються по гуморесках О. Вишні. Тут і «сорочка зав'язується вузлом вище того місця, про яке ви зараз думаєте», і наш класичний поперек, що «переходить у «далі» (цим попереком з «рештою» О. Вишня козиряє кілька разів), і матня, що «на вас іззаду скепсисом віє», і лій – «певна річ, коли він у голові. А як у иншому місці – ні чорта не варт… М'яко тільки сидіти та ширше штани ший».
О. Вишня вельми уподобав ці сумнівної якости дотепи, що-до тих місць, «яке чухаєш» і без аніякісінького чуття міри (та й чи можна тут, взагалі, вимагати якоїсь міри?) рясно сіє на сторінках трьох томів.
Що це – гумор? Ми не будемо зараз сперечатись, чи смішні ці всі пастушки, що «за корівками йдуть, матюкаються», чи реготатиме читач з отої «бугаячої сили» – такий гатунок «гумору», без сумніву, знайде завжди свого аматора, ба навіть численного аматора, але-ж про це мова. Говорячи про Вишневу вульгарщину, ми: далекі від «критичного стилю» якогось А. Г. (див. «З блок-ноту критика» «Літературна газета», ч. 9), щоб істерично кричати – куди, мовляв, дивилось ДВУ, видаючи ці три томи. Ні, ми уявляємо зараз собі зовсім иншу негумористичну картину: тисячами примірників розходяться «Вишневі усмішки», їх читає безліч читачів, та й не тільки читає, а й на них у певний спосіб виховується наш читач, вони правлять йому за школу дотепности й гумору. О. Вишня фактично створив навіть свою школу, що позначилась низкою кислиць у вигляді «Веселої книжки» видання «Плужанина», між авторами «вишневих» гуморесок і їхніми численними споживачами є обопільне порозуміння, вони один одному імпонують і, я сказав би, – вони доповнюють один одного. Важко-бо уявити літературний портрет Остапа Вишні без його сміхотливої авдиторії в сельбудинку, в Кубучі, на естраді і, на жаль, важко також уявити сучасного читача української книги без Остапа Вишні…
«Вишніянство» – це не тільки певний жанр нашого сучасного гумору, це є разом із тим і певна течія, і досить потужна течія серед читачівської маси, це – цілий рух. «Вишніянство» – це навіть монометр читачівського смаку, і успіх «Вишневих усмішок» – це мірило культурного рівня їх читача.
Ви придивіться на нашого споживача гумористичної літератури: він (пересічний «він») без особливого піднесення перегортатиме сторінки Джером-Джерома, його мало вражатиме Марк Твен, він не візьметься за сатиру російського Щедрина, його не заполонить сучасний чех-гуморист Гашек, і він, далебі, не проміняє Генрі на Остапа Вишню.