Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 35
Я живу. Родинне моє життя не дуже добре. Якось усе не станцюємося з дружиною. Ріжні ми люде. Вона вихованка старого ладу і світу, а я гасаю, і ніяка лиха година мене, звичайно, до старого не наверне. Патріяльхальність, тихеньке кубло і всілякі інші атрибути «щасливого» родинного життя не для мене. Ну, й дисонанси! Це тяжко відбивається на мені, але ще тяжче на «половині». Що буде – не знаю. Надія на патологічну від старости зміну в клітинках мого організму. А іншої надії не бачу.
Чорногуз мені ще нічого не приніс. Але щось ніби готується на осінь. Сповіщу потім, коли буде вже принесено, що воно й до чого воно.
Василь вітає тебе. В Харкові він не вжився і їде взавтра до Ростова.
Катерина цього місяця переїздить на постійно до Харкова, бо її чоловіка переведено сюди на залізницю. Трохи, значить, може буде веселіше.
Федір під Полтавою десь. Нічого не пише.
Про твоїх нічогісінько не чув. Замовкли всі, а до Харкова ніхто й носа не потикає.
Т.т. живі. Люд оце хворий серйозно. Секудативний у нього плеврит. Три дні тому робили йому невеличку операцію – викачували з плеври секудат. Викачали 6½ пляшок. Знесилів здорово. Температура впала вже, але ще лежить. Взагалі життя останніх років тяжко відбилося майже на всіх, хто жив і був тут. Треба усім капітального ремонту з фізичного боку. А духом усі бодрі.
«Н[ашої] У[країни]» ще й досі не читав, хоч уже чув, що в Х[аркові] є два числа її. Присилай на адресу: Сумська 11. Ред. «Селянської правди». Остапові Вишні. Коли одержу, тоді вишлю тобі свою книжку. А до того часу, може, вийде й друга з друку, так обидві разом. Чи маєте у Празі «Червоний Шлях»?
Папашу вітай, дякуй за запросини до «Н[ашої] У[країни]», але зараз нічого певного сказати не можу, не бачивши ні журналу і не знаючи його платформи і т. і. Та й технічно навряд, чи можливо б це було. Поживемо – побачимо.
Та й оце почуваю себе, що навряд я тепер зможу дати щось оригінальне та добре. Я пишу оце шаржі літературні для «Ч[ервоного] ш[ляху]». Це в мене виходить добре. А взагалі я страшенно стомлений. До жаху. Думки важкі, ледачі. Працюю багато дуже і почуваю, що міг би й більше й краще писати, але треба дуже доброго відпочинку. А його не видко. Значить, зійдеш на пси…
Всіх вітай. Олімп тебе вітає. І Люд, і всі… Читав їм твого листа, так тілько головами качають.
А вигляд у тебе добрий. Харч, значить, нічого?! Ну, переварюй на здоровля. Бувай. Пиши.
Цілую. Павло.
Що робить Мухин і Іван [Самсонович]? Цілуй їх… А де Остапович?
P. S. Забув іще от що.
Ляля учиться в б[увшій] Грінченківській гімназії. Крім того ще недавно розпочала вчитися музики – ходить до вчительки бринькати на піянині. Вчителька її хвалить. Отже, бачиш, що все робиться, що можна.