Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 3
25 грудня 1933 р. за особистим розпорядженням голови ДПУ УРСР Балицького було ухвалено постанову, в якій стверджувалося, що «перебування письменника на волі – небезпечне» і що необхідно вжити запобіжних заходів – «тримання під вартою». У тій самій постанові, якою відкривається справа № 737, що зберігалася в Комітеті державної безпеки Української РСР (тепер у Центральному державному архіві громадських організацій України), письменникові інкримінується: «Остап Вишня звинувачується у злочинах по ст. 54–11 К[арного] к[одексу] УРСР, які знайшли прояв у тому, що він належить до української контрреволюційної організації, що прагнула повалити Радянську владу збройним шляхом…»
26 грудня між сьомою й восьмою годинами вечора у квартирі Остапа Вишні з’явився співробітник ДПУ Шерстов з ордером. У присутності двірника Я. Питимка й Варвари Олексіївни було проведено обшук. Письменника заарештували.
Уже на схилі літ Варвара Олексіївна описала у своєму щоденнику той вечір. І ми тепер маємо повну картину того, як відбувся арешт Остапа Вишні.
«Вони прийшли рано – годині о восьмій. На дзвоник двері відчинила Соня (домробітниця – єврейка, як і завжди знедолена, що знайшла притулок в нашій родині). Павлуша кінчав переклад п’єси Шкваркіна «Чужой ребенок» і цокав на машинці у кімнаті Мурочки (доньки Варвари Олексіївни. – С. Г.).
Я читала, сидячи в їдальні. Ще не встигла зреагувати на дзвоник, як через їдальню впевнено пройшли двоє вдягнених чоловіків і зайшли до кімнати дочки. Серце шалено закалаталось від передчуття. Я зайшла до кімнати… Павлуша стояв між двох незнайомців, держав у руках папірець, читаючи його. Подивився на мене й сказав:
– Ось прийшли товариші по мене. Збирай мене, Варю.
Ми перейшли в кабінет. Один з пришельців роздягнувся і сів за письмовий стіл Павлуші. Це був військовий – форма ГПУ на ньому. Павлуша стояв перед столом. Він був блідий, але тримався спокійно. Попросив мене:
– Дай мені свіжу нижню сорочку одягти.
Я принесла сорочку, і Павлуша перевдягнувся. Поки я ходила за сорочкою, вони про щось говорили «отвлеченное».
На мої запитання про те, що можна дати з собою Павлуші, відповідав схвально.
Я нагрузила портплед: подушкою, якоюсь книжкою, білизною. Дома було лише 40 кар. грошей, які я дала Павлуші. Це були останні гроші. Мали одержати за переклад п’єси. Незакінчений переклад останньої дії «Чужої дитини» дозволили взяти Павлуші з собою, аби мав його у них закінчити, не підводити театр… Наївність!
Він був чемний, на всі запитання про дозвіл щось взяти з собою погоджувався.