Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 25

Далі Павло вчився після народньої школи ще в повітовім місті Зінькові в «городському училищі», по скінченні якого був <прийнятий> на «казьонний щот» до київської воєнної фельдшерської школи, де приймалися діти запасних нижчих чинів російської армії, і він як син старшого унтер-офіцера Михайла Губенка був по складенні вступного іспиту прийнятий. По скінченні цеї школи Павло мусив одбувати шість років військової школи за те, що вчився на «казьонний щот». Цю всю добу я з Павлом не бачився.

Побачився з ним восени 1911 року в м. Груні, де ми якось обидва випадково зійшлися.

М. Грунь, народна школа, вчителює в ній Павлова менша сестра Катря, така ж весела і дотепна, як Павло, але через всякі пригоди життьові має чорні сумні очі, хоть гумору ніколи не тратить. Катря цілий вечір оповідає нам веселі сторінки з шкільного життя. Катря свідома українка, вона за навчання в школі дітей рідною мовою. Павло пробує сперечатись, але Катря не дається. Перемагає Катря, бо Павло не проти материної мови.

Після спільної вечері Катря з своєю колеґінею йде до неї ночувати, бо її кімнату «окуповали» ми з Павлом. По коротких інформаціях про перебіг свого не дуже веселого життя мені Павло починає оповідати веселі пригоди з військового народнього й фельдшерського життя, пересипати їх веселими анекдотами. Павло вміє дуже майстерно оповідати, анекдотів знає безліч. 4 години ранку, а ми ще не спимо, бо оповідання і анекдоти дуже смішні, я сміюсь, а сміх мій чути до сусідньої кімнати, в якій спить сестра з колеґінею. Кілька нагадувань через стіну не помагає, бо я все прошу: «Розкажи, Павле, ще». Павло після повторної вечері в доброму настрої і сипле дотепами. Дотепи його чути крізь стіну, заважають дівчатам спать і вони починають стукати в стіну дужче.

Відпочиваємо хвилину, не спиться, і починаємо знову. Нарешті дівчата щось біля ½ 6 год. самі з’являються в кімнаті і починають нас сварить, що вони через нас не спали цілу ніч. Просимо вибачити, але дівчата тоді «карають» нас, власне Павла, тим, щоб він розказував і їм ще раз веселі оповідання. І так ціла ніч була проведена у веселих оповіданнях та сміхові.

Після цеї зустрічі, коли ми пропарубкували в Груні 2 тижні, мусили її оставити. Роз’їхались в ріжні кутки. Павло до Київа, а я в Донбас. Переписувались пізніш ми мало. Здебільшого листи Павлові були родинного характеру. З сестрою Катрею я листувався частіш і вона мені писала на мої питання, що є з Павлом і все відповідала – чекаю чергового листа від Павла, бо тоді буде веселіш. Листи Павлові читала «вся Грунь». Це тягнеться од листа до листа, бо поки «всі» прочитають листа, а тут уже другий треба читати. Листів раніш Павло, як видно, не любив часто писати. Та це я знаю з власного досвіду, бо хоть я йому писав часто, але він відповідав неакуратно.