Остап Вишня. Невеселе життя - стр. 102
– «Коли наш автор (себто, Остап Вишня. – М. X.), – пише Полторацький, – стає на її захист (себто, на захист тієї ж Марини. – М. Х.), змонтовуючи мотив полтавчанки з мотивом українізованого росіянина (себто, не робітника-росіянина, можливо навіть не чиновника-росіянина, а звичайнісінького собі харківського міщанина. – М. Х.), якого пропустили на іспиті, хоч він знав усе настільки поверховно, що забув усі правила, повертаючись з іспиту – тоді стає зрозумілим, що Остап Вишня стає на захист тих, хто стоїть саме за – мову «маминої циці» в противагу тій мові, що її культивує хоч би й радянський укрлікнеп».
Давайте, друже, покличемо на допомогу елементарну логіку. Українізованого харківського міщанина, «який усе знав настільки поверховно, що забув усі правила, повертаючись з іспиту» – цього міщанина горе-українізатори «пропустили на іспиті». Марину, що цю мову знала неповерхово і тільки не знала «вольового способу», горе-українізатори не пропустили. Остап Вишня стає на захист Марини, себто на захист не тільки робітничо-селянських мас, але й на захист тих радянських метод народньої освіти, що рішуче відкидають всякий непотріб. На захист яких метод стає фурорист? А саме тих, що від них і звільнив нас Жовтень. Але сіль справи і не в цьому. Сіль справи в тому, що, за Полторацьким, наш «укрлікнеп» ці дореволюційні методи і «культивує». За Полторацьким, наш лікнеп складається із самих горе-українізаторів, які «пропускають до іспиту «поверхових» знавців української мови, тих «знавців», що забувають її, повертаючись з іспиту», і виганяють з установ «справних жінок Марин», яким не сила розібратися в «вольових способах». Ну, знаєте, тов. Европенко-Европацький, це вже… звичайнісінький собі наклеп.
– Ну, добре, – промовив мій трохи розгніваний співбесідник. – Я і це викреслю. Цю думку і справді не можна кваліфікувати, як «апологію войовничого наступу антикультурної мовної думки». А що ви скажете про другу?
– Себто, про ту думку, що в гуморесці «Про ініціятиву»? Про ту фразу, що за неї з таким задоволенням ухопився ваш хуторист? Так і тут же не обійшлося без того таки літературного шахрайства (давайте називати речі їх власним ім'ям). Гумореска, як ви бачите, висміює наших гope-кооператорів, тих, що їздять аж у Персію за непотрібними селянам «килимами чи чалмами» й не бачать, як у них під носом «кооперативні яйця тухнуть». «Місцева ініціятива», кінчає Остап Вишня, «штука хороша», – й тут же додає: – «химерне слово, а без його ні в сільраді, ні в кооперативі не можна. Сказати – «почин» – по-простому дуже». Саме на цій останній фразі й вирішив спекульнути «морфолог»: як так, пропаганда «мокроступів» замість «кальош»! Як так… і т. д. і т. п. А пропаганда тут, як бачите, тов. Европенко-Европацький, от яка. Що говорить О. Вишня? О. Вишня говорить: хоч Персія, себто «ініціятива», себто «поняття, якого не можна висловити українською мовою», – «штука дуже хороша», але… але як же він далі продовжує? Але перш за все, далі продовжує він, треба дати раду «почину», себто «поняттю» домашньому, себто тим «кооперативним яйцям», які «тухнуть». Так при чому ж тут кальоші?