Одесская антология в 2-х томах. Том 2. Этот город величавый был написан, как сонет… ХХ век - стр. 58
Мої університети
Вікно було відчинене, і з саду добре було видко все, що діється в авдиторії. Калишевський накинув на плечі скелета студентську тужурку, а на череп одяг картуз і запалив з двох боків два газових пальника. Картина вийшла дуже ефектна. Коло вікна почали збиратись перехожі…
Аж ось до авдиторії увійшов професор. Пальники біля скелета були миттю загашені, тужурка і картуз зірвані з скелета і скелет поставлено на належне місце. Професор нічого не сказав, але видко було, що його образив цей жарт, бо перші хвилини він не міг читати спокійно.
Але ми і в думці не мали ображати професора. Ми хтіли просто посміятись над самими собою: мовляв, кожний з нас колись обернеться на кістяк. Після лекції прохали пробачення у професора.
Вступаючи до університету більшість з нас, студентів, йшло не тільки вчитися, засвоювати основи науки, але й брати участь (і то в перших рядах!) в боротьбі «за волю, за блага для усього трудящого народу» і, в першу чергу, проти дикої сваволі царського уряду.
<…>
У мого товариша і друга Володі Сигаревича був старший брат Дмитро Дмитрович Сигаревич, молодий, талановитий вчитель історії. Він якось в кінці 1900 року запропонував прочитати коротенький нарис історії України у себе вдома для мене, Володі і ще двох-трьох студентів – українців. Ми з радістю прийняли пропозицію і в призначений день з’явились до Дмитра Дмитровича в складі п’яти чоловік. Нас прийняли дуже гостинно, але Дмитро Дмитрович повідомив, що він не дістав одного дуже важливого саме для першої лекції літературного джерела і тому мусить відкласти початок лекцій з історії України на три тижні, на протязі яких те літературне джерело до нього прибуде, а сьогодні він може прочитати нам, якщо ми згодні, лекцію з історії французької революції. Ми з вдячністю на це погодились.
Лекція Дмитра Дмитровича захопила нас. Він спромігся прочитати її так рельєфно і з таким ентузіазмом, що ми наче бачили на свої власні очі ті події, за які оповідав лектор. Дуже сумно, що далі все склалося не так, як гадалося. За участь в «студентських розрухах» слухачам довелось примусом покинути Одесу.
А ще раніш, на самому початку навчального року, у вересні, Дмитро Дмитрович радив мені і Володі прочитати книгу відомого українського політичного діяча М. Драгоманова: «Историческая Польша и великорусская демократия». Нам дістали цю, видану в Швейцарії, книжку, і ми з Володею почали її студіювати. Але книжка нам не сподобалась – щоб її добре розуміти, треба було б попереду пройти якісь «Vorstudien». І зміст її здався нам занадто далеким від того, що в даний мент цікавило нас.