Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - стр. 6
У другій половині XVIIІ – на початку ХІХ ст. відбулося переформатування українських земель між імперськими державами. Російська імперія анексувала Кримське ханство й відібрала в Османської імперії нинішні південноукраїнські землі. Також вона разом із Австрією й Пруссією розділили Річ Посполиту. Тому під владою Російської імперії опинилася більшість українських земель – Лівобережна Україна, південь разом із Кримом й частина Правобережжя (Київщина, Поділля, Волинь). Австрійській імперії залишилися землі Карпатської Русі, які раніше входили до Угорського королівства, а після його розпаду відійшли до Трансільванії (Семиграддя); Буковина, котра входила до Молдавського князівства; а також землі Галичини, що належали Речі Посполитій. Такий розподіл українських земель між зазначеними імперськими державами зберігався до кінця Першої світової війни.
Ця війна призвела до падіння Російської та Австро-Угорської імперій. 1917–1921 рр. на українських землях спостерігалися бурхливі процеси, які в нашій літературі мають назву «визвольні змагання» або «українська революція». Тоді на теренах України з’явилося кілька державних утворень, які могли б стати українськими національними державами. Це – Українська Народна Республіка, Українська Держава під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка. Також кримські татари намагалися створити своє автономне державне утворення. Виникли тут і маріонеткові радянські республіки: Українська, Донецько-Криворізька, Таврійська та інші під керівництвом більшовиків. Окрім того, були й тимчасові формації, які заявляли про свій державний статус – різноманітні «республіки». Наприклад, відомою була Холодноярська республіка. Насправді ці формації часто не мали низки елементів, притаманних тогочасним «класичним» державам.
«Визвольні змагання» не дали можливості створити українську національну державу. Українські землі були захоплені різними державами. Найбільша їх частка відійшла більшовицькій Росії, яка створила на цих землях підпорядковану їй Українську Соціалістичну Радянську Республіку, яка 1922 р. увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Західну Волинь і Галичину анексувала Польща, Карпатську Русь-Україну – Чехословаччина, Буковину, Мармарощину й Бессарабію – Румунія. Перед початком Другої світової війни Закарпаття окупувала Угорщина, а на початку цієї війни Волинь, Галичину, Буковину й Бессарабію – СРСР.
Друга світова війна призвела до нового переформатування українських територій. Більшість із них опинилася в складі СРСР і адміністративно входила до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Щоправда, за межами останньої опинилося чимало етнічних українських земель. Так, до складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки як основної складової частини СРСР увійшли заселені українцями східна частина Донбасу, Кубань, т. зв. Жовтий і Зелений Клини, Вороніжчина, Білгородщина, Стародубщина тощо. До складу Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки – Берестейщина, до Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки – Придністров’я, де фактично домінувало українське населення. Ці землі, що опинилися за межами УРСР, але входили до Радянського Союзу, зазнали тотальної русифікації.