Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 73
В Большой Конюшенной. Дом Мятлевой.
327. Т. Г. Шевченка до Правління Академії мистецтв
5 травня 1859. С.-Петербург
В Правление Императорской Академии художеств
художника Тараса Шевченка
Прошение
Покорнейше прошу правление Императорской Академии художеств выдать мне вид на проезд в губернии: Киевскую, Черниговскую и Полтавскую, сроком на пять месяцев, для поправления здоровья и рисования этюдов с натуры.
Художник Т. Шевченко.
1859 года
мая 5 дня.
328. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
10 травня 1859. С.-Петербург
1859.
10 мая.
Воистину Христос воскресе!
Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щиреє, ласкавеє письмо. В той самий день, як я получив його, заходився клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. Перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. Доки вони будуть згнущатись надо мною? Я не знаю, що мені робить і що почать. Утікти хіба нищечком до вас та, одружившися, у вас і заховаться. Здається, що я так і зроблю. До 15 мая ждатиму паспорта, а там що буде, то нехай те й буде. А поки що буде, посилаю вам свій портрет, тілько, будьте ласкаві, не показуйте портрет дівчатам, а то вони злякаються, подумають, що я гайдамацький батько, та ні одна й заміж не піде за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушника дбала та щоб на своєму огороді гарбузів не сажала. Так що ж, позичить, як на своєму не посадить. О! бодай так[о]ї сусіди одцурались!
Оставайтеся здорові, мій любий, мій єдиний друже! В маї або в іюні побачимось, а поки що де набачите, що гарбузи посажені, то так з коренем і виривайте.
Искренний ваш Т. Шевченко.
329. Т. Г. Шевченка до Д. О. Хрущова
24 травня 1859. С.-Петербург
24 мая.
Во имя Божие подождите меня в Москве до 28 мая. Если не можете, то с получением сего уведомьте.
Искренний ваш
Т. Шевченко.
330. Т. Г. Шевченка до М. О. Маркович
25 травня 1859. С.-Петербург
25 мая.
Спасибі тобі, моя доню любая, моя единая, що ти мене хоч у Дрездені згадала. Я ще й досі тут, не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю. Коли ви вернетесь до нас? Якби через рік, то дуже добре було б. З Кожанчиковим я бачився позавчора, і він мені нічого не казав про «Ледащицю». Серденько моє! Не посилайте поки що нічого отим книгарям – поки вас лихо не прискрипало. Бо вони не бачать, а носом чують наші злидні. А втім робіть, як самі знаєте. Восени буде у нас свій журнал під редакцією Белозерского і Макарова. Підождіть трошки. А поки що нехай вам Бог помагає на все добре. Тричі цілую вас і вашого Богдася, амінь.