Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 64
От душі обнімаю тебе, любий Тарасе!
І зостаюсь твоїм вірним
Максимовичем.
Пиши до мене: на Тверском бульваре, в доме Юсуповой, у фотографа Мебиуса.
307. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича
22 листопада 1858. С.-Петербург
22 ноября 1858. С. Петер[бург].
Спасибі вам, мій щирий, мій єдиний земляче, за ваш шанобний лист, которий я читаю, дивуюсь і не надивуюсь: чого б то мені, скажіть, будьте ласкаві, з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? «Парус» у своєму універсалі перелічив всю слав’янську братію, а про нас і не згадав, спасибі йому. Ми вже, бач, дуже близькі родичі. Як наш батько горів, то їх батько руки грів. Не доводиться мені давать під парус свої вірші і того ради, що парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. Може, воно так і треба московській натурі. Та намто се дуже не вподобалося.
Отак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, діло се не жарти; самі маєте розум.
Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезію, так шеф жандармов запретив. Возмутительна, каже. Отаке-то лихо. Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. Попокліпав би очима, проциндривши чужі гроші.
Спасибі вашій любій Мар’ї Васильєвні за її ласкаве привітання. Перешліть їй, будьте ласкаві, оцей мій листочок з невеличкими віршами. Та й оставайтеся здорові, нехай вам Бог помагає на все добре. Як побачите С. Т. Аксакова і М. С. Щепкіна, то поцілуйте сих старих дітей за мене тричі.
Згадуйте інколи щирого вашого
Тараса Шевченка.
308. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
22 листопада 1858. С.-Петербург
Вельми і вельми шанобная
і любая моя пані Мар’є
Васильєвно!
Спасибі вам, моє серце єдинеє, за ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі похожаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте. Спасибі ж вам ще раз, моє серце єдинеє.
Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москві, та заходилися гарненько коло сего святого [діла], то це було б так. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині. На те літо, як Бог поможе, я буду в Києві і на Михайловій горі, а ви там де-небудь під явором або під вербою і поставте мою заквітчану княгиню, а я піду погулять та й зостріну її. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто і гарно. Зробіть же так, моє серце єдинеє, а я вам тепер шлю замість парчового очіпка мій невеличкий «Сон», а літом привезу величенну поему, як зробите по моєму прошенію, а як же ні, то й ні.