Размер шрифта
-
+

Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 52

Завтра буду у графа и графини и разузнаю все.

Посылаю тебе вчера полученное мною письмо страховое.

Третьего дня я думал было махнуть в Москву и уже было собрался, да обстоятельства изменились, и теперь мои дела в таком положении, что из П[етер]бурга я не могу выехать; впрочем, м[ожет] б[ыть] на праздниках и удастся, но едва ли. Поздравляю тебя с праздниками и желаю тебе…

Весь твой Михаил.

282. М. О. Максимовича до Т. Г. Шевченка

27 березня 1858. Москва

27 марта 1858 г., Москва


Приїздив до тебе по слову твому в дев’ять і привозив тобі «Гуся», і твого, і нашого, да тебе, лебедика, вже не застав. Бувай же здоровенький, на все добре – і пощасти тобі Боже!.. Посилаю тобі з паном Галаганом твого «Гуся» і мою тобі застольну віршу і отношеніє в контору «Русской Беседы» Петербурзьку (при книжной лавке Алексея Ивановича Давыдова на Невском проспекте в доме Заветного, против арсенала Аничкина дворца), чтобы тоби доставили «Беседу» нашу за два прежни[е] годы и за сей 1858 год.

Не забувай же земляка свого щирого

М. Максимовича.


На четвертій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченку.

283. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича

5 квітня 1858. С.-Петербург

5 апреля.


Друже і голубе мій сизий!

Получив я од Грицька Галагана все твоє добро. Спасибі тобі. «Єретик» мій не ввесь, тут його й половини нема. Подякуй за мене Бартенева і попроси його, чи не достане він де-небудь другу половину, а то я без неї нічого не вдію. Читаю тепер «Гуса» Аннікова, добра штука. Пишу тобі мало тим, що ще не роздивився коло себе. Низенький поклон Кошелевим, а ще нижчий Марусі Васильєвні. Посилаю тобі мою обіцянку і прошу тебе, мій голубе сизий, не забувай щирого земляка свого Т. Шевченка.

ПОЛЯКАМ
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами.
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата…
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові..
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне, плаче!
За головою голова
Додолу пáда. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить te deum, алілуя!
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
Кобзар Тарас Дармограй

На збороті:

Высокоблагородному

Михайлу Александровичу

Максимовичу.

284. Е. Желіговського до Т. Г. Шевченка

Страница 52