Размер шрифта
-
+

Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 48


Адрес мій:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

I
ДОЛЯ
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма…
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли. У нас нема
Зерна неправди за собою…
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
II
МУЗА
І ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла., і я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла.
В степу безлюднім, в чужині,
В далекій неволі,
Ти в кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила…
І я живу. І надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя ти доле молодая!
Моя порадонько святая,
Не покидай мене! Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною. І учи,
Учи нескверними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру… Моя святая!
Святая мати! Положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть єдиную сльозину
З очей безсмертних покажи.
III
СЛАВА
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила,
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Пригорнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Обіймемось гарнесенько
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
Бахурую коло тебе,
Ти хоча й пишалась..
І з п’яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з Миколою
У Севастополі..
Та мені про те байдуже.
Мені, моя доле,
Хоч на себе надивитись
Дай, і пригорнутись
Під крилом твоїм, і любо
З дороги заснути.

1858,

9 февраля.


Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.

273. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

23 лютого 1858. Нижній Новгород

Друже мій добрий і єдиний!

Посилаю тобі квитанцію із Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.

Страница 48