Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - стр. 35
258. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
3 лютого 1858. Нижній Новгород
Февраля 3, 1858 г.
Спасибі тобі, мій друже єдиний, за письмо твоє і 200 р. грішми. Все це добро получив я од нашого доброго друга Н. Бр[илкі]на, которий тебе щиро цілує і посилає тобі з Олейниковим кожушок. Зноси на добре здоров’я.
Не знаю, коли ми з тобою побачимось. Бо не знаю, чи швидко Овсянников вернеться додому: я тепер у його хазяїную, то мені конечно треба його дожидаться. А якщо він там довго забариться, то я не втерплю: передам його господу Бр[илкі]ну, а сам чкурну в Нікольське, а за день перед тим гарненько напишу тобі.
Обнімає і цілує тебе тричі твоя і моя любая Тетяся. Вона, порадившись з своїм батьком, посилає тобі свій репертуар і условия такого содержания: 1500 р. в год без бенефиса, а з бенефісом 1200 р. і на переїзд до Харкова 200 р. А поїде воно в Харков з батьком або з матір’ю. А тим часом – воно согласиться на твое условие, яке ти скажеш.
Во имя святого Бога и святого искусства, поможи їй, друже мій великий, вирваться із сього гнилого Нижнього. Мені тут аж жаль дивиться на неї. По поводу її бенефіса написав я невеличку статейку в газету, котору посилаю тобі: прочитай та прикинь своє до неї яке мудре слово, та оддай перепечатать в «Московских ведомостях». Для нашої любої Тетясі се було б незгірше.
27 генваря поховали славного старого Улибишева, і не найдеться нікого в Нижньому некролог йому написать! Ще раз гнилий Нижній Новгород.
Поцілуй за мене благородного Сергея Тимофеевича Аксакова і молодика Максимовича. Р[єпні]ну як побачиш, то й її привітай. А тебе цілує М. А. Д[орохо]ва з своєю чужою дитиною. Цілує Голы[н]ская і тричі цілує Піунова, а я і лік теряю.
До свидания, моє серце, мій друже єдиний.
Щирий твій Т. Шевченко.
Чи робить там що Катков з моєю повістю? Я вже другу часть кінчаю.
Чи прислав Куліш тобі мої «Неофіти»?
Чом ти мені не написав адреса Сергея Тимофеевича?
259. В. М. Погожева до Т. Г. Шевченка
5 лютого 1858. Владимир
Владимир, 5 февр[аля] [18]58 г.
Позволь, пожалуйста, любезнейший друг Тарас Григорьевич, обращаться с тобою запросто, без китайских церемоний, – называя ты, а не вы, что, впрочем, и неграмматично.
В Москве я пробыл неделю, но по болезни не мог выезжать и уже решил я записку твою отправить к М. С. Щепкину с сыном моим. Но достопочтенный и заслуженный старец-артист сам приехал ко мне и порадовал меня и всю мою семью добрым вниманием его, лестным знакомством и чрезвычайно приятным чтением одной новой басни и твоей «Пустки». – Кажется, так называл. Старик, с теплотою вечно юной души и несостарившегося сердца его, с особенным умилением прочел эту «Пустку». Он прослезился, и мы все прослезились. В то время были у нас и гости. Особенно дочь моя Вера была в восторге от Щепкина и чтения «Пустки». В то же время был у нас итальянец Феста, учитель пения в Московских девичьих институтах, который пробовал голос знакомой нам девицы. И М. С. Щепкин благословил эту девицу на артистическое поприще.