Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - стр. 37

Забыла в предыдущем письме сказать Вам, что я очень обрадовалась Вашему доброму расположению к моей «Девочке». Если будете весною к нам, я, может быть, дам ее продолжение. Не пугайтесь частым моим письмам; вперед я, может быть, очень долго не буду к Вам писать. Завтра надобно к Вам послать деньги, и этот случай – причина моему письму, которое будет, я надеюсь, принято Вами, как оно написано, т. е. с чувством братского радушия. Прощайте, да будет благодать святая над Вами.

Вам искренно преданная

Варвара Репнина.

3-го июля

1844-го года,

Яготин.

9 липня 1844. Москва

Не сердився та, здається, і не сердитимусь на такого щирого козака, як пан Шевченко. І за що ж, і про що ж? А що я й досі мовчав на Ваше письмо, котре достав ще аж в половині мая, то, бачите, на те були деякії причини, між которими найбільша і найгірша – збори на Україну. От, думав собі, не сьогодні-завтра можна буде полинути на свою землю. Уже і свитка у мішку, і чобіт лишня пара на вірьовочці, і кобеняк витрушений, бриль вивітрений, а кийок з новим набалдашником. Тільки й діла стало, щоб то сісти та дмухнути: ан ба! Не можна да не можна, хоч собі трісни, як кажуть то, а все завізні. Ну, коли не можна, то ми й не турбуємся. Зістанемся до другого літочка, а між тим, пока воно надійде (бо, бачите, ще сьогорічне не сховалось), напишемо дещо тому завзятому Петембурцю, як якого дразнять, Кобзарю, чи поводарю усіх нас. От вже й година відложена після обіда у неділю щонайближчу. Аж ось вам, як з неба впало, Ваше друге письмо. От тобі й на, думаю собі, і хлоста з Петембурга! Читаю – ні, нема, а тільки збираються ще дати. Швидчіше ж за каламар та одписуйсь, поки сонце не закотилось, а березова каша не зварилась… Дякую дуже Вам, добрий мій земляче, козаче, за Вашу ласку, і гостинець «Гамалію» і «Тризну». Жаль, що первий вийшов таким чумарзою: бодай вже тому москалю легенько тикнулось, як він його нам нарядив у свій армячок. Ну, та не вічно ж бути йому під москалем; прийде час, що він вивернеться і сизим соколоньком зів’ється да стане їх козакам-орлам братом їх рідним, запорожцем щирим. Друга («Тризна») – нестеметна тризна: так і тягне тебе на могилки та на гробки. Москалям тутейшим дуже по нутру; але нелегкий їх знає, що ні один з їх досі нічого не скаже об їй. Може, ніколи за косовицею та за жницею; підождемо ж до осені, що вона нам скаже. Книжки я всі, що Ви їх мені ни послали, дістав справно і зараз одніс першого цілу дюжину, а другої дві у контору москаля, і казав продавати їх хрещеному миру по тій ціні, що Ви написали мені. Коли випродаються, зараз дам і вдруге стільки ж, а там, коли знову дасть Біг теж, і втретє, аж до остатньої. Тепер же оддати разом усі не радять бувальці; може, кажуть, усе статься, а там шукай вітра в полі. Чи, може, лучче буде, щоб я переслав Вам оттеє все, що у мене мається Вам? Тільки напишіте, і не стямитесь, як його зуздрите у себе під боком.