1984 - стр. 38
Дівчина відвернулася. Можливо, вона насправді не переслідувала його, можливо, це збіг, що вона сиділа так близько до нього два дні поспіль. Сигарета у нього згасла, і він обережно поклав її на край столу. Він зможе докурити її після роботи, якщо з неї не випаде тютюн. Цілком ймовірно, що дівчина за сусіднім столиком була шпигункою Поліції Думок, а ще ймовірно, що наступні три дні йому доведеться провести у підвалах Міністерства Любові, проте залишок сигарети не повинен пропасти даремно. Сайм обережно згорнув смужку паперу і поклав до кишені. Парсонс знову заговорив.
«А я розповідав тобі, друже, – сказав він, сміючись з люлькою у роті, – як мої шибеники підпалили спідницю старої торговки на базарі, бо побачили, як вона загортала ковбасу у плакат із зображенням СБ? Вони підкралися до неї тихенько ззаду і підпалили їй поділ спідниці цілою коробкою сірників. Ото вона палала. Маленькі негідники, га? Але зате скільки ентузіазму! У Загоні юних розвідників зараз прекрасно навчають молодь, навіть краще, ніж мене свого часу. Вгадай, що їм недавно видали? Слухові трубки, щоб підслуховувати через замкові щілини! Коли моя донька принесла таку додому, вона відразу ж випробувала її на дверях нашої вітальні і сказала, що чує вдвічі краще, ніж просто вухом. Звичайно, це всього лише іграшка, але вона наставляє їх на правильний шлях, вкладає їм у голови правильні ідеї!»
У цей момент телеекран видав пронизливий свист. Це був сигнал повернутися до роботи. Всі троє підхопилися і приєдналися до штовханини біля ліфтів, а весь тютюн зрадницьки випав з сигарети Вінстона.
Розділ 6
Вінстон писав у своєму щоденнику:
«Це сталося три роки тому ввечері у вузькому провулку біля однієї з великих залізничних станцій. Було темно. Вона стояла біля арки будинку під тьмяним вуличним ліхтарем. У неї було молоде обличчя, але вона була дуже яскраво нафарбована. Втім, мене це приваблювало, білизна її шкіри, немов порцелянова маска, і яскраво-червоні губи. Партійні жінки ніколи не фарбуються. На вулиці нікого не було, не було там і телеекранів. Вона сказала: «Два долара». Я…»
Він зупинився, продовжувати було занадто важко. Він заплющив очі і натиснув на повіки пальцями, намагаючись буквально видавити з них образ, який ніяк не виходив у нього з голови. Він боровся зі спокусою голосно крикнути щось лайливе. Йому хотілося вдаритися головою об стіну, штовхнути ногою стіл чи жбурнути чорнильницю у вікно – зробити який-небудь жорстокий, галасливий або болісний вчинок, який міг би стерти з його пам'яті ці нестерпні спогади.