1984 - стр. 35
«Я про це і говорю, йде війна», – сказав Парсонс.
Немов на підтвердження цього, прямо над їх головами з телеекрану пролунав звук труби. Однак цього разу це було не проголошення чергової військової перемоги, а всього лише заява Міністерства Достатку.
«Товариші!», – вигукнув енергійний молодий голос. «Увага, товариші! У нас для вас чудові новини. Перемога на виробничому фронті! Підсумкові звіти по виробництву всіх видів споживчих товарів показують, що рівень життя громадян підвищився не менше ніж на двадцять відсотків за останній рік. Цього ранку по всій Океанії прокотилися масові спонтанні демонстрації, робочі виходили з фабрик і офісів, радісно марширували по вулицях з транспарантами, висловлюючи свою вдячність Старшому Братові за нове щасливе життя, яке вони мають завдяки його мудрому керівництву. Зараз я зачитаю вам деякі показники. Продукти харчування…»
Фраза «нове щасливе життя» повторювалася кілька разів. Останнім часом це була найулюбленіша фраза Міністерства достатку. Парсонс, чия увага явно була більше зосереджена на звуці труби, сидів і слухав повідомлення з урочистим, але абсолютно тупим виразом обличчя. Очевидно, він і гадки не мав, що означають всі ці цифри, але інтуїтивно здогадувався, що вони повинні викликати у нього почуття радості та тріумфу. Він витягнув з кишені величезну брудну люльку, наполовину заповнену обвугленим смердючим тютюном. При нормі тютюну 100 грамів на тиждень рідко вдавалося набити люльку до самого верху. Вінстон закурив сигарету «Перемога», яку обережно тримав тільки горизонтально. Новий пайок видадуть лише завтра, а у нього залишилося лише чотири цигарки. На мить він заткнув вуха, щоб не чути гул голосів, і почав прислухатися до того, що говорив телеекран. Виявилося, що були навіть демонстрації, щоб подякувати Старшому Брату за підвищення норми шоколаду до двадцяти грамів на тиждень. Але ж тільки вчора, подумав він, було оголошено, що раціон повинен бути зменшений з тридцяти до двадцяти грамів на тиждень. Чи можливо, що люди просто проковтнули все це і забули вже через двадцять чотири години? Так, виявляється, це можливо. Парсонс точно проковтнув це не пережовуючи, немов тупа свійська тварина. Крякало за сусіднім столом теж ковтав інформацію фанатично, пристрасно, з лютим бажанням вистежити, засудити і випарувати будь-якого, хто припустить, що минулого тижня раціон становив тридцять грамів. Сайм теж це проковтнув, хоча і більш складним способом, який передбачав дводумство. Невже Вінстон був тут єдиним, хто пам'ятав, як все було насправді?