1984 - стр. 25

Вінстон оглянув залу. У кабінці на іншому кінці кімнати з розумним виглядом сидів Тіллотсон, невисокий чоловік з маленькою темною борідкою. Він працював, не покладаючи рук, на колінах у нього лежала згорнута газета, а губи його майже торкалися мікрофона диктографа. Зі сторони здавалося, наче він намагався зберегти в секреті те, що надиктовував, щоб це залишилося лише між ним і телеекраном. Він підняв очі, і його окуляри вороже блиснули у напрямку Вінстона.

Вінстон майже не знав Тіллотсона і гадки не мав, над чим той працював. У співробітників Відділу Документації не прийнято було розповідати один одному про свою роботу. У продовгуватій залі без вікон стояло два ряди кабінок, і там завжди стояв нескінченний шелест паперів і гул голосів, які надиктовували мовні записи. Напевно з десяток людей Вінстон навіть не знав по імені, хоча кожен день бачив їх у коридорах або на двохвилинках ненависті. Він знав, що в кабінці поруч з ним блондинка середніх років день у день відстежувала і видаляла з преси імена людей, яких «випарували», щоб зробити так, наче вони ніколи не існували. В цьому була певна символічність, бо її власний чоловік випарувався кілька років тому. Через декілька кабінок від нього сидів тюхтій на ім'я Амплфорт, який мав дуже волохаті вуха та дивовижний талант сходу вигадувати рими і говорити віршами. Він займався виправленням віршів – це називалося «редагування остаточних текстів» – які стали ідеологічно неприйнятними, але з тих чи інших причин мали бути збережені в антологіях. І ця зала, де невпинно трудилися п'ятдесят з гаком робочих, була всього лише однієї підсекцією, наче сота у величезному вулику Відділу Документації. Далі по коридору, на верхніх і нижніх поверхах працювали інші рої співробітників, зайнятих безліччю інших видів робіт. Також існували величезні друкарні зі своїми редакторами, експертами по графіці та інше. Були там і ретельно обладнані студії для підробки фотографій. Був і цілий Відділ Телепрограм, де працювали інженери, продюсери та актори, спеціально відібрані за їх вміння імітувати голоси. Існували також цілі армії співробітників, чия робота полягала у складанні списків книг і періодичних видань, які слід було відкликати для подальших виправлень. Були величезні склади, де зберігалися виправлені документи, і цілі поверхи з печами, де знищувалися початкові версії цих матеріалів. І десь тут (але де саме ніхто не знав, це було секретом) сиділи керівники, які координували всі ці процеси і вирішували, який фрагмент минулого повинен бути збережений, який підроблений, а який повністю знищений.